Село — талантів джерело!

Українські симпатики «гри мудрих» давно вже звернули увагу на те, що наша глибинка щедро народжує талановитих шахістів, які стають блискучими гросмейстерами (коли, ясна річ, вони опиняються в сприятливих умовах). Згадаймо хоча б такі яскраві імена, як Юхим Боголюбов (1889 — 1952), родом із села Станіславчик тодішньої Київської губернії, а нині — Ставищенського району Київської області. Головний герой, звісно, це нині 42-річний Василь Іванчук (родом з містечка Копичинці Гусятинського району Тернопільської області), в котрого, як сказав колись 13-й чемпіонату світу Гаррі Каспаров, дуже глибоке розуміння шахової гри, можливо, взагалі найбільш глибоке з-поміж усіх.

А як серед наших чарівних розумниць?

Першою з них міжнародною гросмайстринею стала 1976 року 27-річна львів’янка Марта Іванівна Літинська, а ось другою, 1982-го, — 31-річна Лідія Костянтинівна Семенова, тоді вже киянка, а ро-дом з села Трительники Волочиського району (тепер — Хмельниччині, тоді — Кам’янець-Подільської області).

…Це було всеукраїнське шахове свято: адже 30 років тому міжнародних гросмейстерів серед жінок було на весь світ лише три десятки, в Україні — лише одна. Не те, що тепер…

Це звання Лідія Костянтинівна отримала за успіх екстра-класу: другий приз у міжзональному турнірі першості світу (котрий проходив у Німеччині), що дав їй ліцензію на участь у матчах восьми претенденток на шахову корону.

Розповідали спортивні функціонери, що коли про це дізнався сам Володимир Щербицький, тодішній очільник України, то наказав представити йому дані про нову гросмайстриню. І коли в них прочитав, що вона щира українка та ще й родом з села, негайно ж наказав створити їй належні умови, щоб активно займалася шахами, а в Україні — негайно ж активізувати державну підтримку «гри мудрих». Чимало тоді було зроблено під час цієї «шахової революції» 1982-1986 рр. під безпосереднім персональним керівництвом деяким відповідальних працівників ідеологічного відділу ЦК КПУ. Як відомо, ним керував майбутній перший Президент України Леонід Кравчук, до речі, майстер спорту з шахів...

А Лідія Семенова надалі в упертій боротьбі взяла гору в чвертьфіналі «турніру восьми» над румункою Маргаретою Мурешан, у півфіналі — над грузинкою Наною Іоселіані, і лише в фіналі поступилася знаній Ірині Левитіній з Пітера (до слова, з нею вона ще 1978 року розділила 1 — 2 місця на чемпіонаті СРСР).

Ще багато-багато було в неї успіхів. Зокрема, її було включено до жіночої збірної СРСР, яка 1984 року виступала на Всесвітній шаховій Олімпіаді в грецьких Салоніках. І там талановита киянка першою серед українських шахісток здобула аж три золоті медалі: загальнокомандну, за найкращий результат на своїй дошці, а також — за абсолютно кращий результат серед усіх учасниць Олімпіади (у 10 партіях — 9,5 очка!)…

Наступного року гросмейстера Лідію Костянтинівну Семенову було нагороджено за досягнення в галузі шахів медаллю «За трудову доблесть». Усього не згадаєш… Але хіба забудеш про її внесок у дебют національної збірної України на шаховій Олімпіаді-1992, де наша жіноча команда стала віце-чемпіоном!

Ще в багатьох змаганнях гросмейстер Семенова прославляла рідну Україну, була зразком для нових поколінь.

У день Вашого ювілею, шановна Лідіє Костянтинівно, бажаємо Вам міцного здоров’я, усіх особистих гараздів, а також і творчого багатоліття!

На двох фронтах

Роман Клімашов, котрий відзначає свої перші 70, найбільше уваги та зусиль віддавав шашкам, але й для українських шахістів робив (і, сподіваймося, що робитиме) так багато та плідно, що не раз дехто з них прилюдно висловлювався в такому стилі: який жаль, що шановний Роман Миколайович не повністю переходить на цей вид «мудрих ігор»…

Працюючи з 1980 року в Київській міськраді на відповідальній посаді під офіційною назвою — «тренер збірної СРСР з шахів», Клімашов став одним із найактивніших виконавців уже згадуваної нами «шахової революції», ініційованої тодішнім партійним керівником УРСР Володимиром Щербицьким. Тоді в Києві, зокрема, було відмінно організовано і проведено чимало свят «мудрої гри»,

На початку 1990-х років Роман Миколайович все ж заснував кооператив «Гамбіт», якому було доручено проводити всю шахово-шашкову роботу в Києві. Відтак був також віце-президентом Всесвітньої федерації шашок (ФМЖД), організував і очолює Міжнародну федерацію так званих «руських шашок» (тобто 64-кліткових, на відміну від 100-кліткових), організувавши відтак чимало чемпіонатів світу з цього виду розумового спорту.

Санкт-Петербурзська академія шахово-шашкового мистецтва сво-го часу обрала його в свою еліту. Працював також заступником головного редактора всеукраїнської «Спортивної газети». Досі керує командою професіоналів, яка розробляє проекти дальшого розвитку в Україні «мудрих ігор», зокрема, шахово-шашкових клубів.

Здоров’я і нових здобутків вам, шановний Романе Миколайовичу!