НАЩАДОК ЗАХАРІЯ

Спочатку — щодо прізвища. У журналі «Україна» №37 за 1968 р. в нарисі про нього автор цих рядків згадував:

«На стіні — намальований олією портрет у почорнілій рамці. Людина в мундирі з аксельбантами та еполетами, наче з кінокартини «Гусарська балада». Але яка дивна схожість із господарем квартири!..

— Портретові, — розповідає господар, — понад сто років. Це наша родинна реліквія, що переходить з покоління до покоління. А зображений на ньому мій далекий предок, прадід чи прапрадід, прізвище якого було Захарій. Звичайний український селянин, він став у царській армії вахмістром і під час війни з турками 1829 року полонив якогось там пашу. За це його винагородили офіцерським чином і «облагородженим» прізвищем. Так Захарій став Сахаровим. Відтоді в нашому роду було чимало військових».

ЕТАПИ УСПІШНОСТІ

Тепер — про спортивний шлях. Енциклопедичний словник «Шахматы» (Москва, 1990) висвітлює його досить стисло, в якихось десяти рядках:

«Сахаров Юрій Миколайович (18.9.1922, Донецьк — 26.9.1981, Київ), радянський шахіст, майстер спорту СРСР (1956), міжнародний майстер ІКЧФ (1971). Тренер. Шаховий журналіст. Учасник багатьох чемпіонатів України: 1966 і 1968 — 1-е місце, 1960 — 1-2 м. (з Л. Штейном). Чемпіон Києва (1948, 1949, 1961) і ДСТ «Авангард» (1962). Учасник 5 чемпіонатів СРСР; найкращі результати: 1965 — 7-е м.; 1967 — 6-е м»

До цих досягнень можна додати ще кілька. Його двічі включали до складу збірної СРСР на традиційний матч із командою Югославії, тоді — однією з щонайсильніших у світі — 1966 року в Сухумі (3 очка з 5) та 1968 року в Сочі (3,5 очка з 4). Ще: 1972 та 1976 рр. двічі виступав у збірних командах СРСР — переможцях Всесвітніх олімпіад, що їх проводила Міжнародна федерація гри в шахи за листуванням (ІКЧФ).

ШЛЯХ У МАЙСТРИ

У його житті сталося чимало подій...

Позаяк після початку війни з Гітлером 18-річного хлопця не взяли до армії як «сина ворога народу» — його батька 1937 року було страчено (а потім, як і годиться, реабілітовано), він опинився в окупованому Донбасі, звідки примусово загнано на рабську працю. Йому доводилося трудитися в окупованій Бельгії на вугільних шахтах. Після визволення союзниками Сахаров, як мені потім розповідав, вступив до армії США й зі зброєю в руках дійшов до Ельби, звідки повернувся в Україну. Відтак оселився в Києві, де одружився й став навчатися заочно в університеті, водночас — працювати. Трудився в Укрспорткомітеті на посаді інспектора (шахісти його іменували — «Пан Інспектор») — керував справами шахів і ще чотирьох видів спорту, паралельно виступав у шахових турнірах. Навесні 1951 року в півфіналі чемпіонату СРСР у Львові блискуче взяв перше місце і виконав неймовірно високий тоді норматив майстра спорту.

Але звання не отримав, і в чемпіонаті СРСР не виступив. Хтось «настукав» на нього — тож арешт, звинувачення. Від версії, буцімто він співпрацював з окупантами, Сахаров вдібився. Тоді прокурор поставив питання руба: «А чому ви не вступили в партизанський загін?» Зрештою, дали йому 25 років — за те, як потім казав, що впродовж кількох місяців провоював проти німців у армії США. «Якщо це — злочин, — сказав він згарячу після вироку в своєму останньому слові, — то я відмовляюся надалі розуміти російську мову й надалі розмовлятиму лише українською, поки не скасують вирок». Ясна річ, ця заява не полегшила його долі.

Утім, 1956 року — повна реабілітація! І — присвоєння звання майстра спорту!

ВИДАТНИЙ ТРЕНЕР

Відтак грав у турнірах досхочу, а працюючи в спорттоваристві «Авангард», сумлінно займався також тренерською роботою, де досяг неабияких успіхів. Не раз юнацька збірна УРСР під його орудою отримувала медалі на всесоюзних командних чемпіонатах. Про те, як було нею здобуто перше «золото», дозволю собі процитувати «Куточок шахіста» в газеті «Молодь України» ще за 19 вересня 1958 року:

«Готуючись до командних змагань, — зазначав автор цих рядків, — майстер Юрій Миколайович Сахаров провів велику роботу по виявленню і вихованню талановитих молодих шахістів, яким належало захищати на цих змаганнях честь нашої республіки. Команда виїхала у Ленінград з однією метою — здобути нарешті почесний Кубок. Вісім юнаків і четверо дівчат знали, що за їхньою грою всі українські шахісти стежитимуть з особливою надією: адже «доросла» збірна України виступила на першості СРСР дуже незадовільно — п’яте місце. Молоді виправдали надії. Вони перемогли з розгромним рахунком 9,5:2,5 команди Ленінграда і РРФСР...» Далі — без подробиць: у вирішальному матчі з командою Москви українці взяли гору з рахунком 7:5 і повезли Кубок у Київ.

Мені особисто, до слова, поталанило зіграти під орудою Юрія Миколайовича в юнацькій збірній України лише 1950 та 1951 років, коли вона здобувала срібні медалі. Пам’ятаю, між іншим, як після матчу з Азербайджаном він нагородив мене за перемогу над Вовочкою Багіровим (до слова, — майбутнім гросмейстером) дуже смачною шоколадкою.

Після того, як «команда Сахарова» 1962 та 1963 рр. знову стала «золотою», його вшанували званням заслуженого тренера України.

...ЯК ПО КЕТОВІЙ ІКРІ!

Та все ж його політична, скажемо так, репутація відновилася не повністю. Зокрема, виїзд на зарубіжні турніри заборонявся. Лише 1968 року, коли він удруге став чемпіоном України, дозволили йому виїзд (разом з іншим дворазовим чемпіоном України Юрієм Ніколаєвськом) на участь у міжнародному турнірі — аж у Болгарії! Звідти надсилав мені листи. Ось уривок першого з них (зверніть увагу на мову!):

«Здоров був, пане Фімкув! Їхали з карколомними пригодами, згорів геть сусідній вагон, але нас Бог помилував, добре, що це трапилося поблизу станції. Якби нас своєчасно не відчепили, то поїхали б до куркиної цурки. Потім доля над нами змилувалася, і все пішло, як по кетовій ікрі. У турнірі грають 15 верблюдів і два гроси, 7 міжнародних та шестеро Гецьків, у тому числі ми. Погода паскудна, як холера, але жити можна. Дають нам на харчі талони, але на них не можна брати коньяку і курева, чим усі незадоволені, бо з’їсти 7 льовиків тяжко...» (до слова: болгарська валюта — лев).

«Гецько» Сахаров блискуче здобув перший приз — і перший бал на титул міжнародного майстра. Але спробу виконати другий бал йому влада так і не подарувала. Тож він перейшов на заочні турніри за листуванням, де заборон уже не було. Там отримав і звання, і золоті олімпійські медалі.

ТРАГІЧНИЙ ФІНІШ

...На світанку 26 вересня 1981 року ті, хто вийшов на перон у Бучі, залізничній станції поблизу Києва, жахнулися: поблизу однієї з колій лежав закривавлений, геть розшматований труп літнього чоловіка. Розслідування виявило: то був Сахаров Юрій Миколайович, старший тренер із шахів Центральної ради спорттовариства «Авангард». Напередодні він електричкою виїхав сюди з Києва, щоб на своїй дачі провести вихідний у колі сім’ї. Та марно чекали на нього жінка і діти... Нещасний випадок? Вбивство? Самогубство? Висновок слідства не було оприлюднено.

...У шаховому клубі «Авангард» турніри пам’яті видатного українського шахіста проводилися досить часто. На жаль, традиція припинилася. Чому б її не відродити?