Олександр Бєлявський народився 17 грудня 1953 року у Львовi. Мiжнародний гросмейстер з 1975 року. Чотириразовий чемпiон СРСР. Упродовж чвертi столiття - незмiнний учасник збiрної СРСР, у складi якої був чотириразовим переможцем Всесвiтнiх шахових олiмпiад, чемпiонату Європи. Переможець близько 15 мiжнародних турнiрiв. З 1992 до 1993 року виступав у складi збiрної України, яку залишив через незгоду з полiтикою керiвництва Федерацiї шахiв України. З 1996 року - лiдер збiрної Словенiї. У рейтинг-листi ФIДЕ станом на 1 жовтня 2003 року - 2667 (31 мiсце).

- Я народився у Львовi в районi готелю <Львiв> (тодi його ще не було), - розповiдає Олександр Бєлявський. - У шестирiчному вiцi бабуся записала мене до шахового гуртка в Палацi пiонерiв. Спочатку тренером був Анатолiй Колосков, а згодом його замiнив Вiктор Емануїлович Карт - всесвiтньо вiдомий наставник, який виховав ще й Марту Лiтинську, Адрiана Михальчишина, Олега Романишина та iнших. Згодом уся наша компанiя перейшла до ДЮСШ №2, де Карт очолив шахове вiддiлення. Саме вiдтодi починається наша шахова кар'єра. Ми увiйшли до складу юнацької збiрної областi i почали їздити на рiзнi змагання. У 1968 роцi я вперше взяв участь у першостi СРСР серед школярiв, а вже наступного року став чемпiоном цих змагань. У 1971 роцi я закiнчив школу i того ж року на Спартакiадi народiв СРСР у Єреванi збiрна України, за яку я виступав, вперше стала переможцем у командному залiку серед школярiв. Через рiк я вступив до Львiвського iнституту фiзичної культури на педагогiчний факультет (тодi ще не було вiддiлення шахiв). Взагалi, я хотiв отримати юридичну освiту, але пiсля здобуття звання чемпiона свiту серед юнiорiв у 1973 роцi дiйшов висновку, що доцiльнiше бути шаховим професiоналом.

- У тому ж 1973 роцi на 39-му роцi життя помер один з найсильнiших шахiстiв свiту Леонiд Штейн, який тривалий час жив у Львовi. Якi враження у вас склалися про нього?

- Про смерть Штейна менi повiдомив екс-чемпiон свiту Михайло Ботвинник. Тодi я готувався до чемпiонату свiту серед юнакiв в одному iз санаторiїв пiд Москвою, а Ботвинник читав менi декiлька лекцiй.

- Особисто вам?

- Так. Тодi навiть таке було можливим. Через два тижнi я поїхав на чемпiонат свiту серед юнакiв до Англiї. Так збiглося, що помер Штейн, а буквально через мiсяць я став чемпiоном свiту серед юнакiв. Ми не були знайомi, хоча вiн знав, що є такий шахiст Бєлявський, тим бiльше, я знав, хто такий Штейн.

- Який з чотирьох переможних для вас чемпiонатiв СРСР найбiльше вам запам'ятався?

- Запам'ятався чемпiонат 1987 року, але з сумної причини - пiсля повернення додому наступного дня померла моя мама. А взагалi, приємно було вперше стати чемпiоном СРСР (у Ленiнградi в 1974 роцi). В попередньому чемпiонатi я посiв останнє мiсце. А в Ленiнградi мене на одне очко випереджав екс-чемпiон свiту Михайло Таль, i ми в останньому турi грали вирiшальну партiю. Таль грав бiлими, i його задовольняла нiчия. Та я перемiг i наздогнав рижанина, i, згiдно з регламентом, ми обидва стали чемпiонами.

Другий чемпiонський титул (у 1981 роцi Бєлявський набрав однакову кiлькiсть очок iз Псахiсом. - В.Т.) запам'ятався тим, що я тодi був невиїзним. Було таке поняття за часiв Радянського Союзу, коли людей не випускали за кордон, якщо КДБ щось не подобалось. Це тривало три мiсяцi. Як не дивно зараз це сприймається, але тодi за мене заступився Львiвський обком партiї. Наскiльки менi вiдомо (хоча це з розряду ОБК - одна бабка казала), перший секретар обкому Добрик наприкiнцi 1980 року попросив свого знайомого - заступника начальника КДБ в Українi - позитивно розглянути це питання. I вже з березня 1981 року у мене не виникало жодних проблем.

- Мабуть, особливо пам'ятною для вас є Олiмпiада в Салонiках, де ви, за вiдсутностi Каспарова i Карпова, надiйно <перекрили> першу дошку?

- Це було у 1984 роцi. Карпов i Каспаров грали мiж собою чемпiонський матч. Мене посадили на першу дошку. Тодi ми дуже легко здобули перше мiсце. Згодом навiть жартували, що для перемоги в збiрнiй СРСР потрiбно, щоб вона грала без Карпова i Каспарова.

- Ви упродовж десяти рокiв були учасником циклiв змагань за право грати матч з чемпiоном свiту. Не можу обминути увагою вашу зустрiч навеснi 1983 року з Каспаровим в 1/4 фiналу претендентського раунду. Тодi пiсля перемоги над вами (6:3) Каспаров уперше став чемпiоном свiту, вигравши матчi у Корчного, Смислова, а у фiналi (з другої спроби) й у Карпова. Ви добре розпочали матч з майбутнiм чемпiоном, але потiм гра не пiшла?

- Пояснення моєї поразки вiд Каспарова просте: на той момент вiн грав сильнiше за мене. Окрiм того, пiсля мiжзонального турнiру, в якому я посiв друге мiсце i здобув право на участь у претендентському циклi, я витратив багато сил i не зумiв їх вiдновити до матчу з Каспаровим.

- Якi у вас стосунки з президентом Федерацiї шахiв України Вiктором Петровим?

- На вiдмiну вiд стосункiв з попереднiм президентом Федерацiї Iваном Биком, через якого я пiшов з української Федерацiї, з паном Петровим у нас склались досить дружнi стосунки. Гадаю, якби вiн був президентом Федерацiї 10 рокiв тому, я б не пiшов зi збiрної України.

- Що ви мали на увазi, коли сказали, що попереднiй президент Федерацiї Iван Бик не дотримав слова?

- Пiсля того як Україна здобула незалежнiсть, наша збiрна, до складу якої входили львiв'яни Iванчук, Романишин, Михальчишин i я, вирiшила, що в ситуацiї, коли в державi ще немає державних коштiв, ми все ж мусимо заявити про Україну. Без жодних гонорарiв, а частково i за свiй рахунок, ми виступили на Всесвiтнiй шаховiй олiмпiадi i на чемпiонатi Європи. Очевидно, Федерацiя вирiшила, що так воно буде й надалi, що сама команда має себе спонсорувати. Але так не могло тривати постiйно. I тому в лютому 1994 року, до початку Всесвiтньої шахової олiмпiади в Москвi, ми з Тукмаковим (на той час член збiрної України. - В.Т.) домовились iз паном Биком про розмiр гонорарiв, якi має отримати кожен з членiв збiрної України. Але за два мiсяцi до початку олiмпiади пан Бик повiдомив, що жодних гонорарiв не буде, а є лише кошти на проживання у готелi та харчування. На це я заявив: оскiльки президент федерацiї не дотримав слова, я не бажаю мати з ним справу. I от у 1995 роцi до мене звернулася шахова федерацiя Словенiї iз пропозицiєю грати за збiрну цiєї країни. Я подумав i дав згоду.