З МІЖНАРОДНИМ ЖІНОЧИМ ДНЕМ!

У світовому літописі жіночих шахів розумниці українського роду не раз уже відзначалися яскравими досягненнями. Найуспішнішою з них вважається легендарна Людмила Руденко (на фото) родом з Лубен, яка 1950—1953 років була другою в історії шахів чемпіонкою світу. Вона — взірець для всіх наступних поколінь шанувальниць «мудрої гри».

Минулого століття яскравими представницями України на міжнародній арені також були між народні гросмейстери Марта Літинська та Лідія Семенова. 1974 та 1980 років львів’янка Літинська у змаганнях претенденток на звання чемпіонки світу дійшла до півфіналу. А киянка Семенова, граючи в турнірі претенденток на шахову корону, 1984 року, пробилася навіть у фінал.

А коли Україна 20 років тому здобула незалежність, то її збірна команда шахісток уже наступного року, дебютуючи на міжнародній арені, стала прославляти свою державу — срібна медаль на Всесвітній шаховій олімпіаді-1992 та золота перемога того ж року на командному чемпіонаті Європи. Були відтак і особисті досягнення. Згадаймо хоча б перемогу Наталії Жукової на першому чемпіонаті Європи 2000 року. Марта Літинська 2002 року стала переможницею чемпіонату світу серед шахісток-ветеранок. Згадаймо ще два злети юної Катрі Лагно — перемоги на чемпіонатах Європи 2005 та 2008 років.

Згадаймо й 2006 рік: переможницею Всесвітньої шахової Олімпіади серед жіночих команд стала збірна України в складі Наталії Жукової, Катерини Лагно, Інни Гапоненко й Анни Ушеніної. Усіх їх було нагороджено державними орденами. Відтак жіноча збірна України, потім три роки поспіль здобувала на командних чемпіонатах європейського та світового рангу обов’язково, як мінімум, медалі бронзового та срібного кольорів.

У нашій чоловічій збірній, між іншим, після олімпійського тріумфу-2004 у наступних роках досягнення були вже скромнішими. Найвище — «бронза» на командному чемпіонаті Європи-2009. Щоправда, граючи, без Іванчука та Пономарьова…

А ТОРІК — УСЕ НАВПАКИ!

У Всесвітній олімпіаді-2010 наші шахістки тривалий час трималися в провідній групі, тож можна було сподіватися, що вони знову опиняться на п’єдесталі. Та фініш у них склався так прикро, що в підсумку наша збірна опинилася дев’ятою… Який контраст з чоловічою збірною України, яка вдруге стала олімпійським чемпіоном!

Стосовно особистих результатів:у «табелі про ранги» шахісток світу на 1 січня 2010 року рейтинг 20-річної Катерини Лагно був у чільній десятці, а до елітного «Топ-100» ФІДЕ входили сім українок у діапазоні від 9 до 69 позицій. Почесно! Перспективно!

На жаль, за рік, у «Топ-100» на 1 січня цього року — трохи інша ситуація. Донеччанка Лагно вже не дев’ята, а одинадцята. І хоча в «Топ-100» входять уже не сім українок, а вісім, їхній діапазон загалом знизився до рівня від 11 до 86 позицій. Помітний стрибок угору в цій вісімці зробила зате 18-річна львів’янка Марія Музичук. Була в «Топ-100» торік на 44-й сходинці, а нині вже на 25-й. Це друга позиція серед українок. Явний прогрес!

Згадаймо, до слова, що її старша сестра 20-річна Анна Музичу, також львівська студентка, незмінно входить до чільної десятки світу. Вона, між іншим, чемпіонка України 2003 року. Нині ж, на наш жаль, представляє шахову федерацію Словенії, хоча й залишається громадянкою України. Подейкують, у неї була пропозиція від керівництва Федерації шахів України (ФШУ) про повернення. Але це не так просто в ФІДЕ — змінити федерацію. Та почекаємо, подивимось, понадіємось…

Торік, між іншим, втратила світову корону, здобуту 2008 року, її дванадцята володарка Олександра Костенюк — хоча вона й москвичка, проте українського роду. Її можна вважати спадкоємицею традицій Людмили Руденко — другої чемпіонки світу.

Але новий рік — це й нові здобутки! Так, Катря Лагно в ньому вже зуміла зробити два кроки вперед — піднялася з дев’ятої сходинки на сьому. Цей стрибок стався на фестивалі в голландському Вейк-ан-Зеє, що проходив з 14 по 30 січня ц.р. Змагання ці проходили в трьох турнірах. Головний («А»), як ми вже повідомляли, сенсаційно виграв «японський американець» (чи навпаки) Хікару Накамура, випередивши чемпіона світу Ананда та рейтинг-лідера Карлсена. У турнірі другого рівня («В») 1 — 2 призи розділили британець Макшейн і чех Навара, третім був наш Захар Єфименко з Мукачевого. А турнір третього рівня («С») прикрасила своєю участю єдина серед 14 учасників шахістка — Катерина Лагно. Її рейтинг був там лише сьомий, але вона вперто боролася за лідерство, здобувала бойові перемоги і в підсумку здобула третій приз, помітно підвищивши свій рейтинг. Уперед і вище, Катрусю! Уперед і вище, всі українські шахістки!

«ЗОЛОТИЙ ОЛІМПІЄЦЬ»

У Володимира Тукмакова, можна сказати, шахова кар’єра «подвійна». Багато років він був одним з найсильніших гросмейстерів не лише України, а й СРСР. Досить хоча б кинути погляд на вибрані рядки з його «досьє»:

Тукмаков Володимир Борисович (нар. 5 березня 1946 р. в Одесі) — міжнародний гросмейстер (1972). Віце-чемпіон світу серед юнаків (1965), чемпіон України (1970), віце-чемпіон СРСР (1970, 1972, 1983). У складі збірної СРСР — чемпіон Європи (1973, 1983), чемпіон Всесвітньої шахової Олімпіади (1984). У складі збірної України — чемпіон Спартакіади народів СРСР (1979) та командного чемпіонату СРСР (1981), віце-чемпіон світу (1993)…

А з 2004 року просто блискуче взяла старт його кар’єра як головного тренера збірної команди України. Адже одразу — її перша перемога під орудою Володимира Борисовича на Всесвітній шаховій Олімпіаді. З 1992 року, коли колишні республіки стали виступати на міжнародній арені самостійними збірними, на всіх Всесвітніх олімпіадах по 2002 рік (вони проходять раз на два роки) незмінно гору брала команда Росії. І раптом — перемогла Україна! Сенсація! Отже, монополія скінчилася. І поки що — надовго.

Торік, нагадуємо, українська збірна в переконливому стилі знову взяла гору на Всесвітній шаховій Олімпіаді. Під керівництвом її незмінного старшого тренера Володимира Тукмакова. Такий високий результат був зумовлений ще й тим, що Володимир Борисович після першого олімпійського тріумфу пройшов найвищу тренерську школу, нагромадив корисний досвід боротьби з помилками.

У проміжку між цими тріумфами вийшла друком і користується успіхом серед любителів «мудрої гри» об’ємиста книга Володимира Тукмакова під скромною назвою «Професія — шахіст», де він розповідає про обидві сторони своєї кар’єри (гравця і тренера)…

Одеський гросмейстер також детально ділиться зі своїми читачами спогадами не лише про своє життя, а й про багатьох інших своїх сучасників — партнерів і суперників на турнірному та тренерському фронтах, про своїх вихованців. Особливо — про шахістів України, кольори Прапора якої відстоює завжди, про виступи української збірної, де грав багато років (починав, між іншим, з 1960-го, коли 14-річним був наймолодшим гравцем збірної на командному чемпіонаті СРСР серед юнаків, де вона стала переможницею). Про це приємно згадувати автору цих рядків, який був її тренером...

А тепер, після другої перемоги українських олімпійців під керівництвом Тукмакова, слід чекати, що незабаром вийде друком уже друге видання цих мемуарів.

А поки що процитуємо уривок з інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня» нинішнього президента Федерації шахів України Віктора Капустіна після олімпійського тріумфу-2010:

«Чудово показав себе тренер нашої команди, відомий гросмейстер Володимир Тукмаков, який блискуче привів збірну до перемоги. Я вважаю, що нині це — найкращий тренер у світі. Він блискуче маневрував складом, ставив правильні завдання на кожен матч, зважаючи на форму гравця, на суперників, ігрову ситуацію, позиції в турнірі тощо. Всі п’ять гравців і тренер заслуговують найвищих похвал».

Нових шахових злетів Вам, шановний Володимире Борисовичу! З днем народження!