Ми вже інформували наших читачів про найсильніший за рейтингом супертурнір у Москві минулого місяця — Меморіал Михайла Таля («МУ» №№ 87 і 88), в якому перемогли норвежець Карлсен і вірменин Аронян, а наш Василь Іванчук, відставши на 0,5 очка, розділив 3-5 призи. Під час заключної прес-конференції з 42-річним українцем мав розмову журналіст Євген Атаров. До уваги читачів «Куточка» — дещо скорочений переклад цього інтерв’ю українською мовою.— У цьому Меморіалі Таля ви були одним із найстарших за віком учасників, але при цьому билися до останнього в кожній партії! Це — життєва позиція, звичка?
— Я б не казав, що це життєва позиція. Скажіть, а який у мене був вибір? (Розводить руками). Вибору не було, мушу грати в кожній партії — ось і грав. Старався показати щонайкраще, на що спроможний. Чи вийшло? Не знаю!
— Цей турнір мав якесь принципове значення, чи він просто «один із»?
— Черговий турнір, що вже тут вигадувати! Так, Меморіал Таля мусить бути якимось особливим, особливо для людей, знайомих з його творчістю... Не можу сказати, що в мене було бажання неодмінно показати щось особливе.
— Чи вважаєте, що виклалися в Москві по повній?
— Як і на інших турнірах... Вони всі для мене цікаві та важливі. Особисті чи командні — не принципово. Я боровся в кожній партії. Якщо інші учасники діяли інакше, то це запитання до них — їх і за-питуйте.
— Це був перший великий турнір, на якому ви вперше опи-нилися в якості учасника турніру претендентів на корону. Для вас щось змінилося в самовідчутті?
— Аж ніяк! Я не вбачаю в боротьбі за звання чемпіона світу з шахів чогось особливого. Я взагалі не поділяю турніри на важливі та дру-горядні — кожен із них є змогою поборотися з сильними суперниками, от і все. Тут я також грав із сильними суперниками! Принципової різниці для себе не вбачаю...
— Невже ніколи не уявляли собі, як може змінитися ваше життя, якщо ви станете чемпіоном світу?
— Можливо, колись уявляв. Але це було дуже давно... Наразі про це вже просто не думаю. В мене є важливіші завдання та думки.
— Наприклад?
— Наприклад, краще грати в шахи! Вважаю, що завжди можна знайти в своїй грі якісь недоліки та спробувати їх усунути.
— Це прагнення до самовдосконалення має якісь межі?
— Так. Вважаю, що пізнати шахи повністю неможливо.
— Але спробувати варто?
— Спробувати, усвідомлюючи, що завжди буде щось таке, що мо-жна пізнавати й поліпшувати. З плином віку до таких речей починаєш ставитися філософськи. З одного боку, набуваєш досвіду, пізнаєш щось нове, а з іншого — енергія, хочеш того чи ні, поступово зникає. Її доводиться чимось компенсувати.
— А коли ви граєте в турнірі з такими хлопцями, як Карякін або Непомнящий, котрі вдвічі молодші за вас, котрі навчалися в тому числі й на ваших партіях, якими переймаєтеся відчуття-ми? Виступаєте таким собі метром...
— Та ніякими я не переймаюся відчуттями! Просто граю в шахи, шукаю хороший хід у кожній позиції (всміхається) . Готуюся до партії, аналізую їхні дебюти тощо. Сказати, що переймаюся якимись особливими відчуттями, не можу. Можливо, сідаючи за шахівницю проти гравців, з якими зіграв не один десяток партій, вражень отримуєш більше, але й молоді шахісти викликають інте-рес...
— Як могли б оцінити свою гру та результат у Меморіалі Таля?
— Важко сказати... Як на мене, грав я досить цікаво. А результат міг бути й кращий, міг бути й гірший. Адже це — гра! Тут були сер-йозні втрачені можливості з мого боку — та ось, хоча б сьогодні в нічийній партії останнього туру з Карякіним, були серйозні упу-щення... Я б не став робити якісь далекоглядні висновки. Зіграв черговий турнір, вважаю — зіграв досить добре. Було кілька зміс-товних партій.
— Бажання перемогти в останньому турі та вклинитися в розподіл першого місця було сильне? Чи не заважало воно довести партію до перемоги?
— Бажання було, а якщо хтось і завадив — то суперник... А вигра-ти партію завжди приємно. Тим більше, що сьогодні за позицією я був дуже-дуже близький до перемоги. А де свій шанс не використав, треба аналізувати. Ключовий момент партії ясний, але ось чіткого добиваючого білих ходу ані я, ані мій суперник виявити так і не змогли.
— А до речі, партія проти Карякіна не несла для вас якогось додаткового підтексту? Ще зовсім недавно Сергій був членом збірної України...
— Ні, жодного підтексту! Я ж йому не нянька, він сам вирішує, де жити і за кого грати... Я граю в шахи, стараюся робити це макси-мально добре. Роблю все, від мене залежне, аби показувати ціка-ву гру. На Меморіалі Таля, мені здається, грав гідно... Ну, а що не вдалося посісти вище місце, — виграєш не завжди! (...Сказавши це, Василь Михайлович попросився на свободу. Він весь вечір ходив із мрійливою усмішкою. А про що саме цей геній, котрий проніс любов до шахів ось уже через 20 з гаком років, думав у цей момент, — спробуй, вгадай, — резюмує співрозмовник Іванчука).
Підготував Юхим ЛАЗАРЄВ, майстер спорту