- Пане Олександре, за одним iз визначень, шахи є спортом, а отже шахiсти повиннi бути у добрiй фiзичнiй формi. Дивлячись на вас, складається враження, що ви з дитинства займаєтесь спортом...

- Знаєте, до спорту я залучився тiльки коли почав навчатись в Iнститутi фiзкультури у 1972 роцi. Зiзнаюся, що до того, я не мiг анi плавати, анi бiгати, нiчого не мiг. Коли я був маленький, мене спорт абсолютно не цiкавив. Не повiрите, але я навчився їздити на роверi у вiцi 24 рокiв. I якби я не скiнчив Iнститут, то вже зараз не грав би у шахи. А так, завдяки спорту, я ще тримаюся у конкурентнiй боротьбi, а конкурувати менi зараз доводиться з 18-20-лiтнiми.

- Наскiльки регулярно вам вдається займатися фiзкультурою i спортом?

- Я щодня роблю зарядку. Iнколи бiгаю, їжджу на роверi i гiрських лижах, коли є така нагода. У тренажерний зал не ходжу через вiдсутнiсть часу. Коли випадає нагода, можу поплавати, покататися на серфiнгу. Але це трапляється дуже рiдко, оскiльки буває, що роками не буваю влiтку на морi. Тобто бувають турнiри на березi моря, але в той момент я зайнятий справою.

- А як щодо дiєти?

- Спецiальної дiєти в мене немає, хоча я би хотiв скинути кiлограми 3-4. Взагалi, якби я поставив собi це за мету, то досяг би цього. Але якось так виходить, що коли пiд час змагань спецiально не вечеряти - це собi шкодити, бо наступного дня грати в шахи. Тим бiльше, що зараз, коли менi 50, для того, щоб спокiйно спати пiсля партiї, мушу випити склянку вина i чимось то заїсти. Взагалi, до 25 рокiв я спиртного не пив жодної краплi. Приблизно з 25 до 40 рокiв я пив дуже помiрковано. А тепер п'ю багато. Як тодi, так i тепер вiддаю перевагу легкоалкогольним напоям. Я п'ю тiльки червонi сухi вина - все одно чи <Каберне>, чи <Мерло>, головне, щоб то не отрута була. Вiддаю перевагу iспанським винам, бо в них спiввiдношення <якiсть - цiна>, на мою думку, найкраще. Тобто вони досить високої якостi за помiрковану цiну. А якщо пити щодня до столу, то це є дуже важливо. На ювiлей можна собi дозволити щось дорожче, а так щодня, то ...треба мати совiсть.

- А мiцнiшi напої вживаєте?

- Пiд час змагань нi. Коли в компанiї друзiв, то ясна рiч менi не вдається втриматися на моїх улюблених напоях, i доводиться вживати те, що я не люблю.

- Пiд час останнього чемпiонату Європи збiрна Словенiї вiдзначала день народження у члена своєї команди Павасовiча. Не обiйшлося, мабуть, без алкоголю?

- На столi було якесь дуже погане болгарське шампанське. Я пив його. А iншi члени команди пили кому що подобається. Там у мене була змога не вживати мiцних напоїв, тим бiльше, що це було пiд час змагань, а я грав усi 9 партiй.

- До речi, про чемпiонат Європи. Там у болгарському Пловдiвi вам присвоїли почесний титул - Мiстер чемпiонату Європи. Як це було?

- Органiзатори турнiру хотiли вiдзначити того шахiста, який брав участь у чемпiонатах Європи 1983 року i 2003 року (обидва цi чемпiонати пройшли у Пловдiвi). Таких виявилося аж чотири. З тих чотирьох я один був у краватцi. I до того ж так сталося, що я випадково перед чемпiонатом купив собi новi мешти. Я думаю, що мої краватка i мешти (смiється), а не мої 50 рокiв, зiграли вирiшальну роль у визначеннi Мiстера чемпiонату.

Бiльше про вiдзначення Олександра Бєлявського розповiв його колега по збiрнiй Словенiї, також львiв'янин, мiжнародний гросмейстер Адрiан Михальчишин: <Ранiше органiзатори подiбних змагань визначали Мiс турнiру. Болгарам, у яких таке свого роду мачо-суспiльство, де чоловiки мають спецiальний статус, було якось не з руки, що визначають тiльки Мiс турнiру, а Мiстера турнiру - нi. Тому вони вирiшили вiдзначити i Мiстера.

Тепер власне про визначення Мiстера чемпiонату. Зараз молоде поколiння шахiстiв приходить на партiю у светрах, джинсах i кросовках. А Бєлявський - шахiст старшого поколiння. Вiн вважає, що кожну партiю треба грати при краватцi, одягнутим у костюм, i взагалi, виглядати так, щоб приємно було знiмати i теле- i фотожурналiстам. Мiж iншим, Бєлявський жартома казав, що я винуватець того, що вiн виграв цей приз. Рiч у тому, що напередоднi чемпiонату Європи, ми пiшли в магазин у Марiборi. Я хотiв купити собi взуття i знайшов прекраснi iталiйськi мешти до того ж iз великою скидкою. Почав їх мiряти, але вони виявились трiшки тiсними. Попросив бiльший розмiр, однак його не виявилось. Тодi я переконав Бєлявському, в якого трохи менший розмiр ноги, купити цi мешти. I тепер вiн каже, що за рахунок тих мештiв, його визнали Мiстером чемпiонату Європи. Це трохи жарт звичайно з його боку. Насправдi у Бєлявському все було в комплексi: i одяг, i поведiнка джентльмена, i вигляд>.

- Пане Олександре, вiдоме ваше захоплення гiрськими лижами. Воно ще тут з Карпат чи вже там у Словенiї з'явилося?

- Як не дивно, але я навчився кататися на лижах не в Карпатах, а на Кавказi. Коли я ще входив до складу молодiжної збiрної СРСР, нашi збори вiдбувалися в Цехкадзорi (високогiр'я у Вiрменiї). Пiзнiше збори вiдбувалися в казахському Чимбулаку, також у високогiр'ї. Згодом я почав досить регулярно вiдвiдувати Славське. Але пiсля того як у мене з'явилася можливiсть їздити у Словенiю, де умови значно цивiлiзованiшi, я кiлька разiв був у Славському, проте вже не отримував такого задоволення, як ранiше. Гiрськi лижi - це дiйсно моє захоплення. Мене вже навiть не стiльки захоплює цей вид спорту, як взагалi все, що з ним пов'язане: перебування на свiжому повiтрi у високогiр'ї, краєвиди. Взагалi, гори - це свого роду допiнг, але допiнг натуральний, дозволений. Якщо хтось iз шахiстiв хоче мати вiд гiр користь для шахiв, то я б радив навiть не обов'язково займатися гiрськолижним спортом, а просто перебувати десь у високогiр'ї, тобто на висотi понад 2,5 тисячi метрiв. Я цей допiнг перевiряв багато разiв на собi, i вiн завжди дiяв.

- Захоплення, хобi часто мають якесь логiчне пояснення. Чим ви можете пояснити вашу любов до читання пiдручникiв з економiки, iнвестування?

- Взагалi, я ранiше цiкавився виключно Римською цивiлiзацiєю. У моїй бiблiотецi є всi античнi автори. Всi цi книжки - мої улюбленi книжки. I надалi залишається моїм вiдпочинком - читати древнiх. Втiм, я вважаю, що у нашiй країнi бракує основи знань з питань економiки, iнвестицiй. Коли ми жили в Радянському Союзi, тої сторони життя, так би мовити, не iснувало: не було нi економiки, нi iнвестицiй. Щоб у нас утворилося дiйсно демократичне суспiльство, суспiльство, яке живе в умовах ринкової економiки, потрiбно щоб з дитинства кожна людина мала хоча б елементарне уявлення в якому свiтi вона живе. I по-сутi, я захопився тим, щоб здобути якiсь початковi знання, адже те, що я вчив планову економiку в Iнститутi, не має нiякого вiдношення до нашого сьогодення. Я вважаю, що такi предмети як економiка, iнвестицiї мусять бути поряд з математикою, фiзикою обов'язковими у середнiй школi. Для того, щоби наше суспiльство розвивалося швидше.

- Ви давно виношуєте бажання написати книгу <Пiдручник шахової гри для середньої школи>...

- Я вже написав бiльше половини книги, обсяг якої буде близько 800 сторiнок. Вона має бути базовою, i годитися не тiльки для захiдного читача, а також i для наших шкiл та унiверситетiв. Я хотiв би (не наполягаючи на якихось умовах), щоб така книжка була видана у нас в Українi, щоб це було початком для введення факультативно навчання шахам у середнiх школах. На сьогоднi такого пiдручника взагалi немає у свiтi. Якщо у нас викладають спiви i танцi, то чому б на факультативнiй основi не викладати шахи? В нас є традицiйно шаховi мiста, такi як Львiв, Харкiв, Днiпропетровськ, Одеса, Київ, Донецьк. Якщо у цих мiстах у середнiх школах захочуть навчати шахам, то чому б не ввести такий урок? Але для цього мусить бути серйозний пiдручник, в якому все розписано, щоби викладачi мали конкретну програму. Власне над цим я i працюю зараз.

- Де ви зараз бiльше часу проводите: у Львовi, Словенiї чи, можливо, в Америцi?

- Нi, в Америцi я майже не буваю. Здебiльшого я проводжу свiй час на шахових змаганнях. Тому що чим менше мене запрошують в елiтнi турнiри, на яких можна щось заробити, тим бiльше я мушу грати в тих турнiрах, де платять менше. I так виходить, що сiчень, лютий, березень я весь час виступаю в нацiональних Лiгах. Вони вiдбуваються в суботу-недiлю i я мушу в п'ятницю приїхати, а з понедiлка до середи в мене вихiднi днi i я теж десь в дорозi. У Словенiї буваю на змаганнях. Щоправда, там досить багато змагань. Коли ж закiнчуються змагання, я повертаюся до Львова, де в мене родина. I взагалi, я Львiв люблю бiльше за все на свiтi.

- I останнє питання. Пане Олександре, ви i тепер не були б зайвими для збiрної України. За яких обставин можливе ваше повернення? Чи взагалi це можливо?

- Чому ж? (смiється). Для цього немає нiяких теоретичних перешкод. Я з 1996 року виступаю у складi збiрної Словенiї. Дiйсно в мене ще є окремi успiхи, i я планую протриматись в шахах на серйозному рiвнi ще бодай 5 рокiв. Якщо б ФШУ зацiкавила моя кандидатура, то нiчого неможливого в тому життi немає. Втiм, 50 рокiв - не найкращий вiк для найвищих досягнень (смiється). В Українi зараз є багато молодих шахiстiв, як то Пономарьов, чи львiв'янин Волокiтiн. Вважаю, що навiть Iванчуку, який значно молодший вiд мене, через кiлька рокiв буде важко втриматись у збiрнiй, тому що буде дуже сильна конкуренцiя зi сторони молодих шахiстiв. Щодо мене, то, гадаю, швидше за все Федерацiя може звернутися щодо якихось тренерських послуг. Як тренер я ще можу бути корисний українськiй командi.