Задовго до того, як шахи стали спортом, чимало віків вони були грою для освіченої шляхти та аристократів. Місцем, де зустрічалися, щоб розіграти кілька партій, найчастіше ставали кав’ярні, куди біднота не заглядала. Тут шахісти могли розігрувати свої партії, розкошуючи смаком свіжозмеленої кави та потягуючи свої сигари із запашного тютюну.

Є багато публікацій про шахові змагання в кав’ярнях Франції, Англії, Голландії, Німеччини, а особливий акцент зроблено на знаменитій «Régence» в Парижі.

Вона, відкрита 1718 року у центрі французької столиці поблизу Лувру, стала улюбленим місцем зустрічі політичних діячів, літераторів, шахістів. Її популярності сприяли знані тоді шахісти Франсуа Філідор та його вчитель Легаль де Кермюр. Дотепер відома комбінація, звана «мат Легаля», коли білі уже в дебюті жертвують ферзя і ставлять мат чорному королю. Сюди приходили і проводили вільний час за шахівницею філософи Вольтер, Дідро та Руссо, політики Бенджамін Франклін та Максиміліан Робесп’єр, а навіть імператор Наполеон Бонапарт та інші знаменитості. Свій шаховий ренесанс кафе «Режанс» переживало у середині ХІХ століття, коли провідні шахові майстри не тільки Франції, але й з усього світу були гостями на Rue Saint-Honore. Досить назвати імена Александра Дешапеля, Луї Лабурдонне, Говарда Стаунтона, Михайла Чигоріна. Тут 1858 року давав сеанси американський чемпіон Пол Морфі. Сюди заходив відомий російський письменник Іван Тургенєв, який брав участь у турнірах аматорів і навіть одного разу взяв приз.

У Відні, що був столицею Австро-Угорщини, кав’ярні були своєрідними культурними інститутами, де влаштовували гарячі дискусії, формували літературні школи і філософські течії, обговорювали політичні питання. В цій особливій віденській атмосфері формувалися типи і характери шахової богеми. Не в одних спогадах галичан, які навчалися у Відні, можна знайти оті описи місцевих кав’ярень, в яких вони любили проводити час. А найбільш популярним шаховим осідком була «Central», яку вважали одним із центрів європейського шахового життя.

Тут серед частих відвідувачів – знамениті гросмейстери початку минулого століття: Савелій Тартаковер, Мілан Відмар, Ріхард Реті, Рудольф Шпільман. Тут вони проводили турніри та матчі, зокрема 1910 року за звання чемпіона світу боролися Емануель Ласкер та Карл Шлехтер. Серед відомих відвідувачів-письменників, які навіть відображали шахове життя у своїх творах, були Стефан Цвейг і Йозеф Рот, психіатр Зиґмунд Фройд. Любили посидіти за шахівницею знані політики Отто Бауер, Макс Адлер та Лейба Бронштейн, більш відомий як один з майбутніх вождів російської революції Лев Троцький. Розповідають, що він був фанатичним гравцем, який під час перебування у Відні 1907-1914 роках часто до ночі затримувався у «Central», бо не міг відірватися від шахівниці. Виглядає, що раз ковтнувши повітря цієї віденської кав’ярні, їм було трудно видихнути його, і вони надовго прив’язували себе до шахів та кав’ярні.

У Парижі я не був, але у Відні побував двічі. Вперше 1977 року у складі туристичної групи на чемпіонаті світу з хокею. Десять днів перебування у столиці моїх предків, які народилися при імператорі Франці-Йозефі, дозволили викроїти час на відвідини знаменитої «Central» на Herrengasse у самому центрі міста. Я знав, що в залі високі колони, між якими колись стояло піаніно, на якому тапер награвав віденські мелодії, а на бамбукових палках висіли газети різних країн. Всі види кави в меню були пронумеровані і розташовувалися по шкалі кольорових відтінків. Роблячи замовлення, відвідувач просто називав число – «7» чи «11», хоча смаки постійних гостей і так знали напам’ять. До кави подавали й склянку чистої води, яку офіціант постійно доливав, і можна було так сидіти годинами. Щоб трохи побути в історичному місці, я теж замовив горнятко кави (найдешевшої, бо шилінгів було мало). Інтер’єр майже не змінився, було повно відвідувачів, так само стояло піаніно, на бамбукових палках висіли газети ( знайшов московські «Известия»), але нічого вже не нагадувало, що колись тут кипіло шахове життя. І все ж, навіть у приміщенні сучасного кафе я уявив собі на мить, що перебуваю в історичному місці, яке знало стількох знаменитих людей, які творили історію не тільки шахів… Перебуваючи 1995 року в Чикаго в гостях у знаного львівського передвоєнного майстра Мирослава Тур’янського (сина письменника Осипа Тур’янського), який кілька післявоєнних років прожив у Відні і грав там у шахових турнірах, я зізнався, що був у «Central». Він з азартом кинувся розпитувати, як там тепер кав’ярня виглядає, і пригадав багато цікавих дрібничок та розповів, з ким там зустрічався.

У словенському містечку Бледі, що розкинулося на березі дуже мальовничого озера з однойменною назвою, де 2002 року проходила Всесвітня шахова олімпіада, є знаменита кав’ярня у готелі «Тепліце». Тут до війни бували гросмейстери Олександр Алєхін, Мілан Відмар, Сало Флор, а пізніше – Михайло Таль, Борис Спаський, Світозар Глігоріч та інші шахісти світової еліти. Під час Олімпіади 2002 року туди заходило й чимало сучасних гросмейстерів, в тому числі львів’яни Василь Іванчук та Адріан Михальчишин.

Звичайно, й у Львові шахове життя вирувало саме у кав’ярнях. У 60-ті роки ХІХ своєрідним шаховим клубом було «Кафе Мюллера», а в 70-ті центр перебрався до «Віденської кав’ярні», де шахістам навіть відвели окреме приміщення. Такий привілей став можливим, бо одним із найактивніших тогочасних гравців був правник Олександр Лоріа, зять власника кав’ярні. Та відтоді, відколи не стало О. Лоріа, який трагічно загинув під час відпустки у Балтійському морі, шахове життя там занепало.

У листопаді 1894 року у Львові було нарешті засновано Львівський Шаховий клуб, який організували у приміщенні «Гранд-Отелю», де й пройшов перший турнір. Восени 1913 року приміщенням ЛШК стала кав’ярня «Центральна», а після Першої світової війни клуб відновив свою діяльність у кав’ярні «De la Paix» на площі Міцкевича, 7, яка до війни звалася «Авеню». Саме у цій будівлі була знаменита цукерня та фабрика солодощів. А на другому поверсі розмістився ресторан «Авеню». З появою нових власників назва його змінилася на «Де ля Пе» ( французькою – мир), а одночасно змінилася публіка – тепер сюди полюбляли приходити поети, художники, інтелігенція, шахісти. У радянський час ресторан отримав назву «Москва», з 1993 року – «Люкс», а тепер всі знають його як «Спліт».

«Шахові адреси» можна було знайти і в інших кав’ярнях міста, приміром в «Американській» на початку вулиці Січових Стрільців чи «Севільї» на Пекарській, 2. Власники кав’ярень дозволяли шахістам збиратися у своїх володіннях, бо шахи викликали зацікавлення значного товариства, яке приходило подивитися на партії майстрів і залишало в касі за вечір добрі гроші. До Львова часто приїжджали знані шахісти, які проводили сеанси одночасної гри, сприяючи подальшій популяризації древньої гри. Чемпіон світу Олександр Алєхін був у Львові 1928 року і провів сеанс у кав’ярні готелю «Жорж», де сенсаційно поступився львівському майстрові Генрику Фрідману. Фрідман вже тоді був кращим шахістом у Львові, а 1935 року у складі збірної Польщі здобув бронзову нагороду Всесвітньої шахової олімпіади.

Уже у 30-ті роки минулого століття найвідомішими були дві адреси: кав’ярня «Рітц» на Січових Стрільців, 12 ( після війни добре відома як ресторан «Фестивальний», у наші дні – «Пузата хата» або «Українські страви») та «Рома» на проспекті Шевченка, 25, де нині – кав’ярня «Академічна».

У «Рітці» та поруч у гостиниці «Народній» на Костюшка ( нині – управління митниці) збиралися переважно українські шахісти, а в «Ромі» – поляки. Тут панувала атмосфера зацікавлення грою, за партіями відомих маестро спостерігали десятки прихильників, а багатші з них могли потім пригостити усе шахове товариство смачною вечерею. Про запеклий поєдинок (10х10) між українським ТУШ та польським ЛШК у приміщенні «Рітц», який українці несподівано виграли 6:4, цікаво розповів керівник українського шахового товариства Євген Чучман у статті з книжки «Лев Туркевич», виданої у Торонто (Канада) 1965 року:

Льоньо у початковій стадії гри не відповідав Фрідманові якимись, віками усанкціонованими проти-ходами, а виробляв щось таке, на шахівниці, що аж прикро було дивитися. Фрідман тільки посміхався, а кібіци виробляли іронічні гримаси. А коли до цього всього Льонцьо, просто, якби "з бика впав" ще й пожертвував вежу за два пеньки перед королем Фрідмана — болільники "Шахового Коника" аж ахнули з горя — це ж просте самовбивство. Однак іншої думки був Фрідман — він по трьох тягах перевернув свого короля — знак, що піддає партію.

Загуділо — зашуміло — зареготало — завейкало у каварні. Що це? Світовий катаклізм? Ні, це зійшла нова зоря на ша­ховому небосхилі, народився Шаховий Орел — Льоньо Туркевич. — Змагання закінчилися перемогою 6:4 для "Шахового Коника", партія на першій дошці задецидувала. Від цього ча­су ми перестали бути у польських шахістів "русінамі", а стали "нєбезпєчнимі українцамі".

Композитор і диригент Лев Туркевич був одним з найкращих шахістів міста, навчався у Відні і теж відвідував «Central»...

Із приходом «перших визволителів» шахова активність в кав’ярнях майже припинилася, усі організовані клуби розпустили. У газеті «Червоний штандар» восени 1939 року можна було прочитати оголошення, що до їдальні «Офіцерської» на Пекарській, 1б запрошують львівських шахістів для створення секцій при щойно організованих спортивних товариствах «Динамо» і «Спартак»... Епоха шахових кав’ярень минулася.