Знай наших!

Незабаром нам слід буде відзначити 10-у річницю відтоді, як у 5-му командному чемпіонаті світу-2001 на золоту вершину зійшла збірна України. Чи зуміє повторити цей тріумф наша нинішня національна команда, до складу якої (згідно із заявкою) входять 42-річний львів’янин Василь Іванчук, 28-річний харків’янин Павло Ельянов, 25-річні мукачевець Захар Єфименко та луганчанин Олександр Арещенко, 31-річний харків’янин Олександр Моїсеєнко.

На жаль, не зміг грати 27-річний чемпіон України киянин Руслан Пономарьов. Адже ще рік тому, блискуче вигравши супертурнір у німецькому Дортмунді, він негайно підписав контракт на участь у ньому нинішнього липня…

Тепер — про дещо з історії змагань за командну корону.

Призери командних чемпіонатів світу:

1 (1985) 1. СРСР, 2. Угорщина, 3. Англія.
2 (1989) 1. СРСР, 2. Югославія, 3. Англія.
3 (1993) 1. США. 2. Україна, 3. Росія.
4 (1997) 1. Росія, 2. США, 3. Вірменія. (5. Україна)
5 (2001) 1. Україна, 2. Росія, 3. Вірменія.
6 (2005) 1. Росія, 2. Китай, 3. Вірменія. (4. Україна)
7 (2010) 1. Росія, 2. США, 3. Індія, (-).

Злети і спади

Може виникнути кілька доречних запитань. Перше — чому КЧС розпочали проводити тільки понад чверть століття тому, тоді як Всесвітні шахові олімпіади взяли старт ще 1927-го? Відзначалося, що відтак в олімпіадах змагалися (за швейцарською системою) команди всіх національних шахових федерацій. А їх уже стало тоді набагато більше ста! Тож величезна кількість матчів у турнірі проходила між командами типу аутсайдерів і середняків. А вони для широкого загалу вболівальників не дуже, м’яко кажучи, цікаві.

Тому ФІДЕ зрештою вирішила раз на чотири роки проводити також і чемпіонати світу — за участі лише елітних команд (за коловою системою), які відзначилися на олімпіадах і в континентальних чемпіонатах, а також збірної країни-організатора.

Перший такий КЧС відбувся в швейцарській Лозанні (між іншим, там же — наступні три) 1985 року. Змагалися 10 команд (у кожній — по 6 гравців: 5 основних і запасний). Перемогла збірна СРСР на чолі з Анатолієм Карповим, до складу якої входили і двоє тодішніх представників України — львів’янин Олександр Белявський (нині виступає за Словенію) і харків’янин Олександр Чернин (відтоді — в Угорщині).

У наступному КЧС-1989 у складі збірної СРСР чемпіоном світу став і наш 20-річний геній — львів’янин Василь Іванчук. Удруге він здобув чемпіонський титул 2001 року в складі команди України. Разом з ним світове «золото» отримали Руслан Пономарьов (тоді ще краматорець), киянин Володимир Баклан, одесит В’ячеслав Ейнгорн, львів’янин Олег Романишин і ще один киянин Вадим Малахатько. Капітаном команди був тодішній президент ФШУ — професор Іван Бик.

На жаль, у наступному КЧС-2005 українці, виступаючи вже в ранзі олімпійських чемпіонів-2004, лише замкнули чільну п’ятірку. А в КЧС-2010 збірна України взагалі не брала участі. Чому? Бо серед 10 команд-учасниць для них ФІДЕ не знайшла місця, включивши трьох призерів Олмпіади-2008 (Вірменія, Ізраїль, США), чотирьох переможців континентальних першостей (Росія, Індія, Єгипет і Бразилія), команду господарів чемпіонату (Туреччина) та дві збірні — номінанти чиновників ФІДЕ (Азербайджан і Греція). Чому, формуючи склад, «забули» про Україну? Про це наш «Куточок» докладно вів мову понад рік тому з нагоди того чемпіонату. Моя версія була тоді така: це було вигідно нашому північно-східному сусіду. Є й інша: сталося «лобіювання» інтересів з боку різних федерацій, у якому наша, на жаль, не брала участі. Хто що дав, те й отримав… Мабуть, так було, є і буде. Не лише в шахах…Тоді до чільної п’ятірки ввійшли Росія, США, Індія, Азербайджан і Вірменія.

Ще питання: чому відстань між КЧС 2005 та 2010 років — не чотири роки, як було досі, а п’ять? Річ у тім, що попередній чемпіонат планувався на грудень 2009-го, але внаслідок проблем з містом-господарем його відклали на січень наступного року.

І, зрештою: чому вже цей КЧС проводиться так скоро? Ясна річ: ФІДЕ вирішила вже проводити його раз на два роки, а не на чотири.

Отже, за чемпіонський титул нині змагаються: троє призерів Олімпіади-2010: Україна, Росія та Ізраїль, представники частин світу — Азербайджан (чемпіон Європи-2009), США, Єгипет, Індія, а також команда країни-господаря — Китаю та двоє номінантів — Вірменія і Угорщина.

Стратегія розміщення…

Спочатку невеличке уточнення щодо складу нашої команди. Як уже повідомлялося, у її попередній офіційній заявці гравців було розміщено згідно з «Топ-100» на 01.05.2011 р., а саме: Іванчук, Ельянов, Єфименко, Арещенко та Моїсеєнко. Змінювати список заявлених учасників ФІДЕ забороняє. А от їхнє розміщення — будь-ласка, але лише в першому турі! Так і зробила наша збірна: згідно вже з «Топ-100» на 01.07.2011 р., з п’ятої позиції на четверту дошку основного складу перемістився Моїсеєнко (2715), натомість Арещенко (2682) став запасним.

Тактика — і практика

Щось, мабуть, відчувала наша команда: Арещенко почав гру в ній з двох поразок. У першому турі це було не страшно: Іванчук і Моїсеєнко без особливих зусиль розгромили суперників з Єгипту, тож скромна нічия Єфименка гарантувала Україні командну перемогу. Але наступного дня в матчі з «господарями поля» вийшло гірше: прикру невдачу Арещенка ніхто з українців не зумів компенсувати хоча б однією перемогою — три нічиї. Підсумок — командна поразка.

Поталанило нашим у третьому турі з індійцями: хоча знову — три нічиї, зате вдруге взяв гору Моїсеєнко, і в матчі — друга перемога. Та в четвертому — програли угорцям…

На виступ нашої команди, ясна річ, справляє негативний вплив відсутність у ній на другій дошці чемпіона України Руслана Пономарьова, котрий щойно взяв старт у супертурнірі в німецькому Дортмунді. Але збірну хоч як продовжує очолювати Василь Іванчук. А в інших командах?

Лідерський «бойкот»?

Коли були оприлюднені склади команд-учасниць КЧС, одразу впало в очі, що в чотирьох з них відсутні їхні лідери — видатні супергросмейстери.

Збірну Росії не вшанував своєю участю її рейтинг-лідер Володимир Крамник. Неодноразовий чемпіон світу за різними версіями, він на торішній Всесвітній Олімпіаді очолював російську команду, що стала там другою призеркою після переможниці України. Річ у тім, що Крамник, як і Пономарьов торік, уклав контракт на участь у супертурнірі в Дортмунді. У ньому росіянин буде рейтинг-лідером (2781 — п’ята позиція в «Топ-100» ФІДЕ на 1 липня ц.р.). А в КЧС збірну Росії очолив екс-українець Сергій Карякін. Другим за рейтингом у Дортмунді є, між іншим, Руслан Пономарьов (2768 — 7).

Третій рейтинг-фаворит Дортмунда — американець японського походження Хікару Накамура (2766 — 9) також, приєднавшись до перших двох, не очолює в КЧС збірну США… Цю роль грає, щоправда, більш відомий Гата Камський, котрий ще 15 років тому був віце-чемпіоном світу за версією ФІДЕ, а недавно брав участь у турнірі восьми претендентів на участь у матчі за світову корону з її володарем Віші Анандом. Хоч як це прикро індійцям, але чемпіон світу Ананд за їхню команду не грає. Так само і претендент на його корону Борис Гельфанд відмовився грати за збірну Ізраїлю. Отакої!

З еліти свої команди очолюють, крім Іванчука та Карякіна, також вірменин Левон Аронян, азербайджанець Теймур Раджабов і угорець Петер Леко…

Азербайджанські сюрпризи

Якщо в трьох стартових турах командного чемпіонату світу домінувала Росія, то в четвертому турі (як уже відзначалося в попередньому «Куточку») вона зазнала нищівної поразки від Азербайджану — 1:3. Ото був сюрприз!

Відтак одноосібним лідером стала Вірменія. Україна ж, програвши Угорщині, відступила на шосту сходинку.

Можна собі уявити, з яким хвилюванням наша команда разом з її тренером, гросмейстером Олександром Сулипою, готувалася до матчу п’ятого туру зі збірною Азербайджану. Адже її нині готує до ігор недавній «золотий тренер» українців Володимир Тукмаков. Ні в кого не було сумнівів, що саме його шахові уроки допомогли азербайджанцям розгромити рейтинг-лідерів чемпіонату — росіян.

Вважали, що Тукмакову готувати бакинських зірок до гри зі своїми недавніми вихованцями буде ще легше. Але вийшло навпаки! На перших трьох дошках — нічиї, а на четвертій гору взяв наш Моїсеєнко (між іншим, це була вже його третя перемога в турнірі). Ото — новий сюрприз!

Відтак вірмени, перемігши китайців, зберегли своє лідерство, випереджаючи на очко росіян і угорців. Українці ж одноосібно піднялися на четверту сходинку.

З Росією та Ізраїлем по-різному…

А після вихідного дня в шостому турі вірмени ще зміцнили своє лідерство, взявши гору над індійцями. Росіяни з українцями зіграли всі партії внічию. Найбільшу увагу з них викликав двобій між дітьми України, а нині вже рейтинг-лідерами шахових федерацій цих держав — Карякіним (він у новому «Топ-100» вже четвертий, а недавній лідер Крамник — лише п’ятий) та Іванчуком (а Василь — шостий!). Новий лідер росіян, граючи білими, діяв активно, але наштовхнувся на захисні редути львів’янина, тож, зрештою, задовольнився вічним шахом…

В протистоянні угорців і американців — нічия. Отож українців наздогнали китайці, перемігши єгиптян.

Граючи в сьомому турі з Ізраїлем, Україна лише в одній партії погодилася на нічию (Арещенко). Решта двобоїв — безкомпромісні. Іванчук — виграв, Ельянов — програв, а Моїсеєнко здобув уже свою четверту перемогу. Відтак українці вийшли вже на другу позицію (разом з китайцями, котрі взяли гору над росіянами). А вірмени, подолавши угорців, утримують лідерство.

Перевантаження?

Результат українців, слід, безумовно, вважати успішним. І не лише тому, що їхніми суперниками були найсильніші команди світу. Нашим землякам довелося виступати стомленими — майже відразу ж після участі в інших турнірах, вельми напружених. Лідер збірної Василь Іванчук змагався в червні у супертурнірі в Румунії, де переможцями стали Карлсен і Карякін. Також недавно став чемпіоном Греції в клубній першості. А в Китаї на чолі збірної України він був у ній єдиний, хто грав без перепочинку…

Інші наші гравці тільки-но завершили участь у надзвичайно відповідальному змаганні — «суперфіналі» чемпіонату України, що зібрав у Києві всю нашу шахову еліту (крім Іванчука). До того ж, блискучий переможець цього ЧУ Руслан Пономарьов мусив відмовитися від гри за збірну України, бо (це вже не раз відзначав наш «Куточок») ще рік тому підписав контракт з Дортмундом.

Ці об’єктивні передумови ставили під сумнів практичні шанси України хоч на якусь медаль. Та все ж ціною неабияких зусиль їй пощастило за два тури до фінішу опинитися в чільній трійці — після Вірменії, але поруч з Китаєм. На заключному етапі, проте, небезпечними для нас претендентами на медалі були Росія, США та Угорщина, що відставали лише на одне командне очко.

Вирішальні двобої

У передостанньому турі Китай легко переміг Індію. Важче для наших склався матч з американцями. Три бойові нічиї… Вирішальне очко Україні приніс запасний Олександр Арещенко! Тим часом виграли свої матчі також Росія та Угорщина, зберігши шанси наздогнати Україну в останньому турі (де вона зустрічалася з Вірменією) за кількістю командних очок і випередити за додатковим показником — сумою особистих результатів.

Але обидва конкуренти програли! Угорщина — Китаю, котрий відтак став срібним призером. А Росія — Індії...

Так збірна України, зігравши з вірменами внічию, попри всі свої негаразди, здобула почесну «бронзу»!

Господарі чемпіонату китайці заслужено стали віце-чемпіонами світу. У цій країні шахи давно вже мають солідну державну підтримку. Тож китаянки давно вже домінують у жіночих шахах. А в чоловічих Китай просто, як-то кажуть, задніх не пасе. Поки що — не більше того. Але, хтозна…

Турнір екстракласу

У боротьбі за чемпіонство тут явно переважали всіх вірмени, олімпійські чемпіони 2006 та 2008 років. Вони не лише повністю зберегли свій «золотий» склад, а ще й посилили його, привабивши супергросмейстера Сергія Мовсесяна (родом з Тбілісі), котрий багато років успішно виступав за Словаччину, до своєї Шахової Федерації (її, між іншим, очолює Президент Вірменії Серж Саргсян!).

Гідними конкурентами вірмен могла б стати команда Росії Вона в жодному чемпіонаті світу, як до цього й збірна СРСР, не залишалася без медалі, а торік його впевнено виграла. Але тут чи не далася взнаки відсутність її багаторічного лідера Володимира Крамника, котрий також, як і Пономарьов, віддав перевагу Дортмунду?

Юний екс-українець Сергій Карякін, замінивши на чолі команди Крамника, відчував (мабуть, як і Василь Іванчук) неабияку втому після турніру в Румунії, тож виступив за збірну Росії не дуже вдало. Та коли його заміняв на чолі команди іменитий Грищук, у ній також не все так складалося, як бажалося.

Сильні були й інші команди! Хоча в деяких з них не виступали такі суперзірки, як «дортмундці» Крамник, Пономарьов і американець Накамура, а також — індієць Ананд та ізраїльтянин Гельфанд, які вже ретельно готуються до свого двобою за світову корону, все одно цей командний чемпіонат світу став справжнім турніром екстракласу.

Тому навіть скромні особисті результати українців не завадили їм здобути командний успіх. Дуже багато було бойових нічиїх, дуже мало поразок… Отже, Іванчук — 5 очок (у 9 партіях), Ельянов — 3(7), Єфименко — 4 (8), Моїсеєнко — 6(8), Арещенко — 1,5 (4). Ясно, хто був головним «бомбардиром» команди?

Між іншим, у свіжому «Топ-100» ФІДЕ з гравців нашої команди лише Іванчук — в еліті, а решта перебувають на 26-57 сходинках. І все ж…

Підсумки

Вірменія — 14 командних очок (особистих — 22,5), Китай — 13 (22,5), Україна — 12 (19,5), Росія — 10(21), Угорщина — 10(19.5), США — 10 (18,5), Азербайджан — 9 (19), Індія — 7(15,5), Ізраїль — 5(13), Єгипет — 0 (9).

Юхим ЛАЗАРЄВ, майстер спорту