Не справдилися прогнози...

Уже в «основний час» завершився двобій між чемпіоном України Русланом Пономарьовим і чемпіоном Росії Петром Свідлером. Першу партію киянин, граючи чорними, звів унічию, а в другій діяв надто сміливо, на грані ризику, котру зрештою й переступив. Отже, першим фіналістом став Свідлер. У Пономарьова залишився шанс виграти матч за «бронзу», щоб потрапити до турніру претендентів на корону.

Між іншим, прогнози перед півфінальним двобоєм обіцяли перевагу киянину. Перед цим матчем особистий рахунок попередніх партій між Пономарьовим і Свідлером був на користь українця — чотири перемоги, одна поразка і 13 нічиїх.

З оцих минулих двобоїв Пономарьова та Свідлера найпам’ятнішими є ті, що відбувалися наприкінці 2001 року в московському Кремлі на чемпіонаті світу ФІДЕ, котрий проходив точно за таким же форматом, що й нинішній КС (128 учасників, нокаут-система). Обидва вони зустрілися також у півфінальгному матчі. Прогнози тоді були на користь 25-річного росіянина, котрий уже встиг стати кількаразовим чемпіоном і Росії та всесвітніх шахових олімпіад у складі її збірної команди. Його рейтинг 2688 тоді був 17-й у «Топ-100» ФІДЕ.

Але 18-річний Руслан Пономарьов, стрімко прогресуючи того року, вже встиг стати віце-чемпіоном Європи, а також переможцем командного чемпіонату світу в складі збірної України, досягнувши сьомого в світі рейтингу 2727. Тож об’єктивно був успішніший за суперника. На шляху до матчу з ним Руслан подолав двох інших іменитих російських супергросмейстерів — Олександра Морозевича та Євгена Бареєва. А в півфінальному матчі (там «основний час» складався з чотирьох партій) з Пономарьовим Свідлер тримався лише в перших двох партіях — нічиї. Третю він програв, а в четвертій, знову потрапивши в тяжку позицію, запропонував нічию, фактично визнавши поразку в матчі. Відтак, між іншим, тодішній голова Тренерського комітету ФІДЕ москвич Юрій Разуваєв (між іншим, нині цю посаду вже не перший рік обіймає львів’янин Адріан Михальчишин, представляючи Шахову федерацію Словенії) жартома запропонував присвоїти тодішньому наставникові Пономарьова Геннадію Кузьмину звання... заслуженого тренера Росії за підготовку такого суворого екзаменатора!

Незабаром, як відомо, Пономарьов виграв і фінальний матч ЧС у Василя Іванчука, ставши чемпіоном світу ФІДЕ. А надалі, на жаль, його рівень у світовій ієрархії рейтингів не підвищився (але й не зменшився!), залишившись на тих же позиціях. В останньому «Топ-100» ФІДЕ, нагадуємо, Руслан — восьмий, але — з рейтингом 2758, який збільшився, що свідчить про деяке підвищення класу гри.

Не піднявся в «Табелі про ранги» відтоді й Свідлер. Нині він — 16-й, з показником 2740, який також трохи підвищився.

Між іншим, в одному з інтерв’ю десятирічної давнини він скептично прогнозував свої шахові перспективи: «Щоб стати претендентом на світову першість, мені поки що бракує найважливішої якості — жорсткості характеру. Можливо, як шахіст я боротися за це звання спроможний, проте надто вже характер м’який!..» Можливо, відтоді за минулий період у Свідлера саме характер став уже настільки жорсткішим, що це й допомогло йому цього року переконливо виграти суперфінал чемпіонату Росії, випередивши Крамника, Грищука, Морозевича, Карякіна та інших зірок, а відтак узяти в Пономарьова реванш за колишню невдачу в ЧС-2001...

Українське «дербі»?

Партнером Василя Іванчука в іншому півфінальному матчі Кубка світу був Олександр Грищук — хоч і російський гросмейстер, але українського роду (між іншим, — чоловік олімпійської чемпіонки в складі жіночої збірної України Наталії Жукової).

Щодо цього матчу можна також зробити порівняння з отим ЧС-2001. Наш Іванчук мав тоді восьмий рейтинг (2717), а 18-річний Грищук — 25-й (2671). Граючи з тодішнім чемпіоном світу Віші Анандом, котрий мав третій рейтинг після Каспарова і Крамника (2757), Василь перші три партії закінчив унічию, а заключну в основному матчі — виграв.

А Грищук уже в одному з перших раундів поступився іншому росіянинові Олександру Мотильову. Тепер у нього в «Топ-100» дев’ятий рейтинг (2757). Як бачимо, і позиція в світовій еліті, і показник класу гри Грищука явно підвищилися. Недарма він цього року вже брав участь у турнірі восьми претендентів на шахову корону, дійшовши до фіналу.

В Іванчука ж нині — сьомий і також підвищений рейтинг — (2765). Виходячи з отаких чисел, можна було передбачати в його двобої з Грищуком рівноправну боротьбу. До слова, в інтерв’ю перед цим матчем Іванчук на запитання, що він думає про Грищука, відповів так:

— Багато грав з ним. Навіть не пам’ятаю, який у нас рахунок, — певно, приблизно рівний. Востаннє мені начебто вдалося його обіграти на турнірі в Монако...

Є змога уточнити: з 12 попередніх партій між ними українець виграв дві, решта 10 — нічиї.

Що ж, сюжет, який увінчав обидва півфінальні матчі чемпіонату світу-2001, нині повторився, можна сказати, не повністю.

Дві основні партії між Іванчуком і Грищуком — бойові нічиї. Додаткові міні-матчі проходили драматично. Перший з них Іванчук, граючи чорними, почав з поразки. Та в наступній партії взяв ре-ванш. Рахунок зрівнявся. Але й у другому „рапіді” Грищук знову білими виграв. Усе вирішувалося в наступній зустрічі. Іванчуку цього разу не пощастило білими взяти гору. Мабуть, далася взнаки перевтома... Нічия зробила Грищука переможцем матчу.

Отже, в фіналі за Кубок світу змагатимуться Грищук і Свідлер, а за «бронзу» — Іванчук і Пономарьов. Що ж, у Руслана є додатковий шанс підкріпити свою недавню перемогу в 80-у чемпіонаті України, а у Василя — підтримати свою репутацію «Шахового гетьмана», водночас узявши реванш у Пономарьова за свою поразку в матчі з ним за звання чемпіона світу ФІДЕ-2001/2002. Отож цей поєдинок може стати цінною сторінкою в літописі шахової України.

Юхим ЛАЗАРЄВ, майстер спорту