Найближчий приціл нашої гросмейстерської еліти — на медалі командного чемпіонату Європи. Мову про це веде президент Федерації шахів України Віктор Капустін. Були також інші цікаві події.Статут потребує змін?
Минулої суботи відбулося засідання виконкому Федерації шахів України, на якому розглядалося питання про підготовку до проведення позачергового VII з’їзду ФШУ, де мають затверджуватися, зокрема, зміни в її Статуті. Визначено дату його проведення — 24 грудня ц.р.
За вагомий внесок у розвиток шахів серед інвалідів 16-й чемпіон світу, чемпіон України Руслан Пономарьов і перший віце-президент ФШУ Михайло Селезньов були нагороджені цінними подарунками — іменними годинниками від Всеукраїнського об’єднання «Асоціація «Афганці» Чорнобиля», котре наступного місяця відзначатиме 20-річчя свого заснування.
Того ж дня відбувся ініційований «Молоддю України» шаховий турнір на Кубок шестиразової чемпіонки України Любові Якір. Почесний приз виборов чемпіон Києва, міжнародний гросмейстер Вадим Шишкін.
Віктор Капустін: «В Україні шахи перебувають на периферії уваги»
(Продовження)
Початок перекладу цього ексклюзивного інтерв’ю для сайту «Спортобоз», яке журналіст Іван Вербицький взяв у президента Федерації шахів України Віктора Капустіна, було надруковано в «МУ» № 77 за 21 жовтня ц.р.
Отже, наступні запитання:
— Чимало кажуть про цільову комплексну програму розвитку шахів, за прикладом тієї, котра існувала в футболі та існує нині в хокеї...
— Програму варто підготувати, але вона мусить бути забезпеченою бюджетними коштами. На Круглому столі ми подали мінімальні розрахунки, аби шахи не пішли на спад (ця сума — 2 мільйони 243 тисячі гривень. — Прим. авт.). Але для розвитку необхідні серйозніші вливання. Програму створити нескладно. Але ми мусимо розуміти, чи вона фінансуватиметься. Якщо неможливо виділити кошти на реалізацію програми з державного бюджету повноцінно, то давайте будемо шукати спонсорів, частково фінансування на себе візьме федерація, частково — бюджет.
— Отже, поки немає державного фінансування, провідні спортсмени повірили особисто вам?
— Це їх треба спитати. Ми довіряємо один одному. Федерація виконує свої обов’язки перед спортсменами, і це найкращий показник. Тут цілий комплекс, і матеріально, і морально ми робимо все, що можемо. Шахісти розуміють, що коли щось не виходить, то ми справді не можемо цього зробити. Я не даю порожніх обіцянок, а чесно розповідаю, які наші можливості й чому. Коли спортсмени розуміють, що обіцянки виконуються на 100 відсотків, то, певно, якась повага присутня.
— Фінансування — це одне. Але Руслан Пономарьов недавно сказав, що його не дуже задовольнило те, як призначали тренера збірної. Мовляв, зі спортсменами з цього питання ніхто не радився...
— З шахістами ми радилися. На посаду тренера збірної ми розглядали три кандидатури. Для цього було створено комісію в складі членів виконкому федерації. До цієї комісії входили троє. До слова, за склад комісії голосував і Пономарьов. Комісія одностайно підтримала Олександра Сулипу та винесла цю кандидатуру на розгляд виконкому. Виконком розділився, але більшістю голосів позицію комісії підтримали. Я не такий великий фахівець, аби втручатися в роботу комісії. Там були фахівці, котрі працюють у шахах десятки років. Вони ухвалили таке рішення, і я як президент Федерації його підтримав. Якби комісія проголосувала за іншу кандидатуру — відреагував би точнісінько так само.
Наразі мене робота тренера влаштовує. Можливо, точка зору Пономарьова також змінилася. На командному чемпіонаті світу ми посіли третє місце. Вважаю, що непогано. Основним турніром для нас буде Олімпіада-2012. Будемо дуже раді, якщо виграємо наступний чемпіонат Європи, тим більше, що обидві наші збірні — чоловіча і жіноча — виступлять у найсильніших складах. Але, повторюся, головна мета — Олімпіада-2012 у Стамбулі. Після чемпіонату Європи розмовлятиму зі спортсменами, щоб вони враховували Олімпіаду, складаючи особистий календар, аби в них залишався час на підготовку.
— Чи були спроби та бажання втримати в Україні на посаді головного тренера Володимира Тукмакова, з яким наша команда виграла дві Олімпіади?
— Це був його вибір, не хочу коментувати це питання. Тукмаков свою версію події висловив на одному з російських сайтів. Він — доросла людина, мусить відповідати за свої слова. Я не хочу втручатися в цю ситуацію, виправдовуватися. Близькі до шахів люди знають правду. У будь-якому разі йдуть процеси зміни шахістів, тренерів, членів федерації... Я також колись залишу свою посаду і натомість прийде хтось новий. Це нормально. Тут немає нічого такого, довкола чого треба створювати гучний скандал.
Для мене головним завданням було — не створити скандальну атмосферу. Якщо Тукмаков захотів піти, написав заяву, то в нас залишався місяць для підготовки заявки на чемпіонат світу та, відповідно, ще менше часу на призначення нового тренера. Засідання виконкому було призначено на суботу, за два тижні до цього, а заява надійшла в четвер. Ясна річ, усі члени виконкому вирішили, що не треба гальмувати процес, треба оголошувати конкурс на нового тренера.
— Якщо Тукмаков захоче повернутися, чи готові ви сідати з ним за стіл переговорів?
— Скажу відверто, що не готовий до цього і за стіл переговорів не садитимуся. Хоча Тукмаков хороший фахівець, і я йому бажаю успіхів у роботі збірної Азербайджану. Тим більше, що це — непроста збірна. Командою опікуються найвищі посадовці Азербайджану, а це завжди спричиняє певні делікатні моменти. Кожне явище має два боки.
Якщо опікують на вищому рівні, це непогано для матеріального забезпечення, але існує певний тиск на тренерів і гравців. Я щиро бажаю Володимиру Борисовичу пройти цей шлях на найвищому рівні.
— В українсько-азербайджанських спортивних взаєминах існує тенденція, згідно з якою наші найкращі спортсмени — волейболісти, борці, веслярі, представники хокею на траві — змінюють громадянство на азербайджанське. Чи не побоюєтеся, що з приходом нашого українського тренера подібні речі можуть статися й у шахах?
— Сподіваюся, що ні. Наразі немає таких тенденцій, аби наші найкращі шахісти спробували поміняти громадянство. Відчуваються позитивні зміни. Сподіваюся, спортсмени їх також відчувають. Зміни ці повільні, не такі стрімкі, як хотілося б, але я їм чесно сказав півтора року тому, що зміни будуть поступові. Потихеньку, але ми рухатимемося вгору. В нас немає можливостей, аби розвиватися стрімкіше. Якщо можливості з’являтимуться — прискорюватимемо хід...
(Закінчення буде)
Юхим ЛАЗАРЄВ, майстер спорту