— Оксаночко! Вітаю тебе з чудовою перемогою! Всю турнірну дистанцію ти пройшла без жодної поразки, зігравши з усією елітою наших шахів!

— Дуже дякую за поздоровлення! Справді, цей турнір мені вдався, хоча конкуренція була надзвичайною. Воно й не дивно, адже грали всі наші найкращі шахістки, в тому числі олімпійські чемпіонки, крім Катерини Лагно, яка традиційно віддає перевагу грі з чоловіками.

— Ти також частенько з ними граєш! Колись перемогла навіть самого Іванчука!..

— Так, у партіях з ними завжди є чого повчитися. Адже чоловіки завдяки своїй природі грають сильніше. Проте, намагаюся спочатку досягти успіху в жіночих шахах. Напевно, після цієї перемоги в мене є шанс потрапити до збірної України. В усякому разі, запрошення на тренувальний збір нашої команди я вже отримала.

— Останнім часом ти справді внаслідок навчання менше стала тренуватися і займатися шахами?

— Так. Я навчаюся в Харківський юридичній академії імені Ярослава Мудрого і часу для занять улюбленою грою бракує. Це вже на змаганнях я надолужую проблеми підготовки і тоді дуже багато займаюся шахами.

«Я ХОДИЛА ДО МОРЯ...»

— Раніше на чемпіонатах світу та Європи серед дівчат ти зупинялась за крок до вищих нагород, маючи однакову кількість очок з переможницями. Цього разу фортуна була на твоєму боці. А ти взагалі мріяла перемогти?

— Ще й як! Хоча чудово розуміла, яка буде конкуренція. До того ж, під час турніру я трохи застудилася, тож довелося зробити декілька швидких нічиїх. Адже ми грали без вихідних.

— Ти що — як Фішер, не визнаєш коротких нічиїх і борешся до останніх шансів?

— Я поважаю глядачів, котрі приходять подивитися на гру. Хіба їм цікаво бачити «гросмейстерські нічиї»?

— Ти грала майже на «своєму полі». Адже твоє рідне місто Миколаїв зовсім поруч з Одесою. Чи відчувала підтримку земляків?

— Хоча шахи й не футбол, справді — певна підтримка відчувалась. Я ходила до моря, і щось таке було рідне й близьке.

— Мені відомо, що найбільше тобі подобається Київ. Але зараз ти живеш також у чудовому місті — Харкові. Якщо тобі там — як спортивній гордості краю — запропонують переїхати з гуртожитку і дадуть квартиру, чи залишишся у них після навчання?

— Харків мені також, звичайно, подобається. Я вже тут звикла…

«ДОСЯГТИ ВЕРШИН ВАЖКО, АЛЕ СЛІД НАМАГАТИСЯ!»

— Пригадуєш, як три роки тому в цьому місті пройшов чудовий міжнародний фестиваль «Феміда-2003», де ти зайняла перше місце та здобула дивовижний приз «За гармонію краси та інтелекту»?

— Та подія є однією з найяскравіших у моєму житті! Будь-якій дівчині це чудово відчувати. До того ж, мені відомо, що багато експертів назвали саме мене гідною цього призу. Це чудове блюдо, яке зберігається у моїх батьків, надзвичайно мені дороге. Приємно, що й батьки мною пишаються — отже, чогось досягла їхня донька!

— А на черзі нові вершини! Про що зараз мрієш?

— Взагалі я максималістка і мета у мене найвища! Чудово розумію, що досягти найбільших висот дуже важко, але треба намагатись!

— Кого б ти хотіла відзначити з отих, завдяки чиій допомозі ти стала чемпіонкою України?

— Передусім директора нашого чудового миколаївського шахового клубу Миколу Шелеста. Він зі мною був з перших днів мого приходу в дивовижне шахове королівство. А також спасибі моєму тренерові у місті корабелів Андрію Рахмангулову. В Харкові мені допоміг Геннадій Круговий, завдяки якому я стала учасницею чемпіонату України. Адже відбір до першості збігся з «Кубком ректора», який, до речі я виграла. Звичайно, сприяли мені й наш ректор Василь Тацій і директор нашого чудового шахового клубу Михайло Домашенко. Величезна їм подяка!

— Нещодавно ми тебе вітали з днем народження. 21 рік — час кохання. Як з оцим у королеви українських шахів?

— Ой! Ну й запитання! Точніше, я не знаю, як на нього зараз відповісти. Скажемо так — усе нормально!

— А що це за історія, коли ти казала, що в багатьох виданнях після твоєї перемоги всяку маячню від твого імені понаписували?

— Я продивлялася багато газет і таку там нісенітницю побачила — жах. Дехто приписав мені такі слова, яких я ніколи в житті не казала. Звичайно, це залишило неприємний осадок. Адже про мене будуть відповідно думати. Тому й мені хочеться наголосити, щоб не вірили всіляким абсурдам.

«ЛЮДИНА ЗАВЖДИ БУДЕ РОЗУМНІША ЗА КОМП’ЮТЕР»

— За поєдинком Крамника з комп’ютером слідкувала? Що скажеш?

— «Груда металу» з фантастичними процесорами, аналізуючи мільярди варіантів за секунду, закономірно перемогла білкового гравця. Кран піднімає в тисячі разів більше, ніж людина, ракета долає відстань набагато швидше, ніж людина... З часом, можливо, роботи-фігуристи виконуватимуть стрибки в десять обертів. Ну то й що? Людина завжди буде розумніша за комп’ютер. Хоча б тому, що саме вона його створила. Якраз змагання людей між собою завжди хвилюватиме суспільство! А все інше — просто розвага.