Заслужений шаховий маестро — «месьє» Віктор Карт, незважаючи на свої літа, а йому 19 червня виповниться 78 років, такий же жвавий у розмові, як і колись, коли мешкав у Львові. Вже п’ять років за сімейними обставинами перебуває (саме так Віктор Еммануїлович просив сформулювати своє проживання у Німеччині) у Ганновері, хоча завжди подумки продовжує жити у Львові, де залишилася його старша донька і куди має змогу будь-коли приїхати.
Нещодавно він знову побував у рідному місті, де його знайшла нагорода Асоціації спортивних журналістів України — приз у номінації «Легенди українського спорту» за підсумками конкурсу 2006 року. Кореспондент «СГ» у Львові скористався нагодою, щоб взяти інтерв’ю у лауреата.
«ЗДІБНІ ДІТИ Є ЗАВЖДИ, АЛЕ...»
— Що ви зараз поробляєте, пане Вікторе?
— Практично роблю те, чим займався вдома у Львові, тобто веду тренерську роботу. Тут є клуб «Маккабі», що його кілька років тому заснував виходець з Молдови, колишній спортивний працівник. У клубі декілька секцій з різних видів спорту, і з шахів теж. Маю тут групу дітей, переважно з російськомовних сімей (бо моя німецька мова залишилася на побутовому рівні), з якими раз на тиждень проводжу уроки. Крім цього, займаюся індивідуально ще й з тими, хто прагне чогось у шахах досягти.
— Чи є такі здібні діти, з якими ви колись розпочинали тренерську кар’єру у Львові?
— Здібні діти є завжди, але не всі вони вміють і хочуть наполегливо працювати. Однак, можу відзначити восьмирічну Ніколь, яка вже зараз впевнено обігрує старших за віком хлопців і дівчат. До речі, до Німеччини дівчинка приїхала з батьками, а її бабуся та дідусь мешкають у Львові.
«ЗАПАСАЮСЯ УКРАЇНСЬКИМИ ГАЗЕТАМИ»
— Кажуть, ви знову сідаєте за шахівницю і берете участь у змаганнях?
— Минуло майже 25 років, відколи я востаннє грав у якомусь турнірі, але нині у складі команди одного з шахових клубів беру участь у першості місцевої ліги. Граю на 7-й дошці в командних інтересах, щоб здобувати очки, бо за рейтингом міг би сидіти значно вище. Матчі першості проходять 1—2 рази на місяць і тривають від жовтня до травня. Наш клуб є серед лідерів ліги і торік навіть претендував на перехід до вищого класу, але не вдалося.
— Чи зустрічався з вами хтось із старих знайомих?
— Слідкую за пресою і знаю, хто з них де мешкає, за який клуб виступає. Але тут у Ганновері є тільки відомий київський майстер Марк Усачий, який досить вдало виступав у змаганнях ветеранів. Він грає у клубі поліцейських і, здається, теж на 7-й дошці. Тому з нетерпінням очікую на зустріч наших клубів, бо тоді знову, як і багато років тому, потиснемо один одному руки і почнемо двобій. Сподіваюся перемогти, бо я «значно» молодший від нього — аж на сім років!
— Як слідкуєте за політичними і спортивними подіями у світі?
— Новини подає німецьке ТБ, але я люблю читати газети, тому йду на місцевий вокзал, де є кіоск з російськими виданнями. Їхня ціна значно вища за українські газети, якими я запасаюся зараз у Львові. Крім того, моя молодша донька завжди знайде мені потрібні новини з мережі Інтернету, тому я «у курсі», що проходить у світі. Слідкую за усіма визначними турнірами або тими, де виступають мої знайомі.
«ПРИВІТАЛИ МЕНЕ МАРТА ТА ОЛЕГ»
— Чи вам пощастило зустрітися у Львові зі своїми вихованцями?
— У день нагородження мене в шаховому клубі призом АСЖУ приходила привітати Марта Літинська. Вона іноді ще виступає у турнірах сеньйорок, але частіше перебуває у Лондоні, де допомагає доньці виховувати онуків. Зустрівся також із Олегом Романишиним, який саме перебував удома, хоча часто грає за кордоном. Він похвалився успіхами своєї донечки Олі в тенісі. Не було у Львові Сашка Белявського і Адріана Михальчишина, яких життя професіонального шахіста водить по світах, але ми регулярно спілкуємося телефоном. Оце, мабуть, і все, що встиг зробити цим разом. Хвороби поки що особливо не докучають, тому пообіцяв друзям приїхати на свій наступний ювілей.
— Успіхів вам і здоров’я, до наступної зустрічі!
Фото Євгена КРАВСА