Ще й як грав!

На престижному турнірі в британському Гібралтарі, що проходив з 24 січня по 3 лютого ц.р. і завершився тріумфом нашого Василя Іванчука, привернув увагу світового загалу своїм виступом найстаріший за віком учасник Віктор Корчной, котрому залишалося якихось два місяці до 80-річного ювілею. І ще й як грав!

Про деякі подробиці його дивовижного для такого віку виступу — потім. А поки що стисло згадаймо про найголовніші події в його гучній шаховій кар’єрі (для декого з нинішніх молодих майстрів, можливо, не дуже відомі).

Скандальний матч

Парадокс у тому, що цими найгучнішими подіями виявилися, можна сказати, два матчі, які він програв!

1976 року Корчной, уже тривалий час — один з уславлених радянських гросмейстерів, виїхав на один із міжнародних турнірів у Голландію і… не повернувся, попрохавши політичного притулку. Одразу ж в СРСР його стали цькувати (мовляв, зрадник), а на Заході — підтримувати (мовляв, правозахисник, дисидент). Головне: Корчной мав тоді право вкотре взяти участь у черговому матч-турнірі восьми претендентів на світову шахову корону, якою володів тоді Анатолій Карпов. І що ж? У фінальному матчі претендентів за право провести двобій з чемпіоном світу Корчной узяв гору над могутнім екс-чемпіоном світу Борисом Спасським (10,5:7,5).

І ось 1978 року в Філіппінах відбувся матч за звання чемпіона світу, який став сенсаційно скандальною подією. Бо Корчной тоді ще не був позбавлений громадянства СРСР (його тільки виключили з КПРС), але виступав уже як представник Швейцарії, де отримав притулок. Світ розколовся на прихильників короля шахів та його суперника не лише з позицій особистих симпатій, а також із точки зору політичних поглядів.

Що було, якби виграв «утікач»? Пошепки в СРСР передавали із вуст в уста таку версію: буцімто тоді Корчной тріумфально повернеться на свою батьківщину, а вже Карпов — утече… Пізніше Корчной оприлюднив таку версію: начебто його могли б тоді непомітно «переселити» на той світ, аби звільнився від нього шаховий трон… Чи справді так було? Хтозна…

Хто кого?

Матч проходив бурхливо. Він відбувався без заліку нічиїх до шостої перемоги. Зі старту повів Карпов, досягнувши рахунку 5:2. Здавалося, відтак усе просто: ще раз виграв — і все. Та раптом — три перемоги Корчного! 5:5…

Напруження стало граничним: все вирішить одна-єдина результативна партія. Хто ж кого?

Перемога Карпова стала в СРСР ледь не всенародним святом, а він — ледь не національним героєм. Генеральний секретар КПРС Леонід Брежнєв, особисто поздоровивши Карпова, вручив йому державну нагороду — орден Трудового Червоного Прапора.

А Корчной? Не подаючи заяви про відмову від радянського громадянства, став шукати шляхи отримання громадянства Швейцарії.

Олімпійський тріумф

А поки що він очолив збірну Швейцарії на 23-й Всесвітній шаховій олімпіаді-1978, що проходила восени того ж року в аргентинському Буенос-Айресі. Її виграла команда Угорщини, а збірна СРСР (у якій чомусь не грав Карпов) отримала «срібло». Команда Швейцарії фінішувала десятою (з 65 команд-учасниць). А головне: блискуче виступив її лідер Віктор Корчной: 9 очок з 11 партій — найкращий результат турніру!

Незабаром: реакція Кремля. 22 грудня 1978 року під рубрикою «Цілком секретно» з’явилася постанова секретаріату КПРС — «Про позбавлення громадянства СРСР Корчного В.Л.» Серед тих, хто підписав, був, між іншим, і Михайло Горбачов, якому судилося за кілька років стати генсеком КПРС і першим (та останнім) президентом СРСР. Відтак був оприлюднений Указ Президії Верховної Ради СРСР з відповідним рішенням.

Сенсаційний «Оскар»

1979 року довкола Корчного стався новий шаховий скандал світового масштабу. Міжнародна асоціація шахової преси (АІПЕ), котра об’єднувала журналістів різних країн, з 1968 року шляхом заочного голосування їх, а також членів і діячів ФІДЕ, провідних гросмейстерів світу тощо щороку визначала найкращого гравця попереднього року, вручаючи йому приз «Шаховий Оскар». Серед його володарів були спочатку лише чемпіони світу — Спасський, Фішер, Карпов… Тож за підсумками 1978 року, коли корону здобув Карпов, пророкували, що саме він отримає цю престижну нагороду. Бо ж чиї результати можуть бути ще кращими? Але більшість опитаних, оцінивши, мабуть, щонайвище олімпійський тріумф Корчного (можливо, не без політичного підтексту), присудили приз саме йому! Який відтак вибухнув гучний галас з аргументами «за і «проти»! Але чинний чемпіон світу так і залишився лише з короною...

А незабаром АІПЕ наказала довго жити. Її естафету перебрав на себе журнал «64», присуджуючи свої щорічні «Оскари».

Від Мерано — до Москви

А 1981 року — знову перемога в турнірі претендентів і знову — матч з Карповим. Цього разу в італійському місті Мерано чемпіон світу переконливо взяв гору з рахунком 6:2. Леонід Брежнєв знову нагородив Карпова — вже орденом Леніна...

У наступному матч-турнірі претендентів Корчной у чвертьфіналі-1983 подолав угорця Портіша, але того ж року в півфіналі програв новій суперзірці — Каспарову, котрий 1985-го відібрав у Карпова корону. Боротьбу в змаганнях за неї Корчной припинив лише після участі в ЧС-2001 у Москві.

У Москві? Так!

«Хід назад» Горбачова

У своїх мемуарах «Шахматы без пощады» Корчной згадує: «1990 року Михайло Горбачов уже як президент СРСР видав наказ, згідно з яким поверталося громадянство свого часу викинутим з СРСР двадцяти чотирьом інтелектуалам. Першим у цьому списку був славнозвісний письменник Солженіцин. Знайшлося в цьому указі місце й мені. Пролунав телефонний дзвінок з посольства СРСР з пропозицією оформити громадянство».

Корчной відмовився. Навесні 2002 року він нарешті став громадянином Швейцарії.

Незабаром уже грав у Москві 1994 року в шаховому турнірі, що проходив у Кремлі, де його зустріли дуже й дуже тепло.

Українське коріння

Відтак Корчной не раз приїжджав грати у змаганнях на теренах колишнього СРСР, тому числі — в Україну. Урочисто й захоплено зустрічали його у Львові, де на подіумі палацу шахів міцно потиснули руки він і Василь Іванчук. А 2001 року в Донецьку Корчной грав тренувальний матч з наймолодшим на той час гросмейстером світу 15-річним Русланом Пономарьовим — 4:4 (виграли по дві партії плюс ще дві нічиї).

Зв’язки з Україною в Корчного — давні та щирі. Ще 1978 року він у німецькому Дюссельдорфі видав книгу «Життя в шахах», де відзначав, між іншим, що його дід по батькові «був шляхтич українсько-польського походження». У тій же ФРН у журналі «Українська земля» (1983 р., №10) Корчной виступив з розлогою рецензією на неймовірно популярну тоді монографію «Шахи в Україні» (Мюнхен, 1980) Юрія Семенка — журналіста і політичного діяча в нашій діаспорі. У другому томі своєї збірки «Тички» (Львів, «Червона калина», 1996), Семенко згадує: «Приємною для мене є стаття-відгук на «Шахи в Україні» визначного гросмейстера Віктора Львовича Корчного. Він, завдяки своєму українському корінню, гостро вболіває за долю українських шахів, долю України».

Між іншим, друге видання книги «Шахи в Україні» вийшло друком у Львові 1993 року.

У згаданій книзі «Шахматы без пощады» Корчной пише: «Мій батько народився в Мелітополі 1910 року, мати — в Борисполі того ж року. Наприкінці 1920-х років на Україну вже насувався жах колективізації, яку проводили більшовики. Пізніше, наприкінці 30-х років, було підраховано, що кампанія колективізації обійшлася Україні майже в одну п’яту частину замордованого населення: понад шість мільйонів загинули від голоду, були замучені у в’язницях чи розстріляні. А поки що більш-менш забезпечені тікали з України. Тож 1928 року сім’ї мого батька й матері опинилися в Ленінграді»...

Там Віктор Корчной і народився 23 березня 1931 року. У його радянському паспорті в п’ятій графі мати вказала написати: «росіянин». Але в його душі...

Рекордний турнір

Та повернімося до найсвіжішого турнірного виступу Корчного у Гібралтарі. Нагадуємо: тріумфатором став наш Василь Іванчук (котрому тиждень тому минуло всього-на-всього 42…) А майже вдвічі старший Віктор Львович до «Топ-100» уже зі своїм рейтингом 2544 давненько не входить, проте з іменитими володарями набагато вищих рейтингів, які годяться йому за віком як онуки, а то й правнуки, грав на рівних, а може й краще. Приміром, у другому турі його суперником був талановитий 18-річний італієць Фабіано Каруана, котрий швидко прогресує і вже входить до елітного «клубу 2700» і в «Топ-100» станом на 01.01.2011 р. був 25-й, а в турнірі його рейтинг (2721) третій після Іванчука і Адамса. І що ж? Ветеран узяв гору! У підсумку Корчной набрав шість очок з десяти.

Такий виступ Корчного в цьому турнірі розцінили як спортивний подвиг.

Р.S. Торік Корчной і Каспаров активно підтримували кандидатуру Карпова на посаду президента ФІДЕ. Не сталося. Та все ж недарма гаслом шахістів є «Ми всі — одна сім’я!».