Віктор Капустін: «В Україні шахи перебувають на периферії уваги»

(Закінчення)

Початок перекладу цього ексклюзивного інтерв’ю для сайту «Спортобоз», яке журналіст Іван Вербицький взяв у президента Федерацїі шахів України Віктора Капустіна, було надруковано в «МУ» №№ 77 І 78 за 21 та 25 жовтня ц.р.

Отже, заключні запитання:

— Улітку в Києві було проведено ювілейний, 80-й чемпіонат України — поза сумнівом, найсильніший за складом учасників і найкращий в організаційному плані за всю історію цього турніру. Такий рівень підтримуватиметься і наступних років?

— Я б хотів наступного року провести чемпіонат з аналогічним розмахом. Але є дві проблеми. Перша: Євро-2012. Червень — найкращий місяць з точки зору їхнього календаря, але внаслідок футбольної першості континенту проведення якихось інших змагань водночас в Україні недоцільно. Друга проблема: шахова Олімпіада в Стамбулі. Вона розтягнеться з серпня до середини вересня. Отже, до Олімпіади проведення чемпіонату України неможливе. Після Олімпіади? Все залежить від того, який буде календарний план наших провідних шахістів.

— На цей час заплановані деякі престижні турніри. Крім того, люди будуть знесилені після Олімпіади.

— Наразі ми в пошуку оптимальних варіантів. Я сказав шахістам, що рівень забезпечення буде не гірший, ніж 2011-го. Наскільки мені відомо, наш провідний гросмейстер Василь Іванчук в одному з інтерв’ю вже дав згоду на участь у чемпіонаті України-2012. І Руслан Пономарьов сказав, що братиме участь, якщо все буде нормально. Інакше кажучи, ми спроможні вийти на ще вищий рівень. Але головне питання — узгодження календаря.

— Чи існують якісь позитивні зрушення стосовно проведення на території України елітних міжнародних турнірів?

— Поки що федерація не має змоги проводити міжнародні змагання. На хороший турнір високого рівня, типу London Chess Classic, потрібно 300-500 тисяч доларів. Це якщо ми хочемо задіяти спортсменів найвищого рівня. Коли говорити про дешевші змагання, як-от чемпіонат Європи серед жінок, то він коштуватиме 200-250 тисяч доларів. Федерація поки що не може гарантувати та сплатити таку суму. Якщо ми знайдемо спонсорів або щось у цьому напрямі зробить держава, то турнір проведемо без проблем.

— Останнім часом в Україні досить часто бував президент ФІДЕ Кирсан Ілюмжинов. Судячи з усього, ви легко знайшли з ним спільну мову. І це при тому, що на попередніх президентських виборах ви підтримували опонента Ілюмжинова — Анатолія Карпова...

— Я завжди розмежовую ділові взаємини з доброзичливістю до тієї чи іншої позиції. Тому в мене ніколи не було особистої ворожості до Ілюмжинова або до тих, хто разом з ним перебуває в керівництві ФІДЕ. Кирсан Миколайович це збагнув. Спочатку не розумів, але коли ми особисто переговорили й він двічі приїздив у Київ, то все стало на свої місця. Підтримувати когось на тих або інших виборах — це нормально, це ознака демократичності. Інша річ, що я розкритикував оці вибори в Ханти-Мансійську — і не відмовляюся від жодного слова. Проте нам треба співробітничати, і ми працюємо. В нас насправді чудові взаємини.

— Таке враження, що часті приїзди Ілюмжинова особливо на ставлення керівництва України до шахів не вплинули...

— На жаль, мушу з вами погодитися. Прохання Кирсана Миколайовича зустрітися з Міністром освіти Дмитром Табачником залишилося без відповіді. Водночас Ілюмжинов зустрічався з головою Державної служби молоді та спорту Равілем Сафіулліним, з президентом Національного олімпійського комітету Сергієм Бубкою та іншими людьми. Також відзначу, що президент ФІДЕ приїжджав сюди не тільки, щоб зустрітися з можновладцями, а й для того, щоб віддати данину поваги нашій федерації, досягненням українських шахістів. Йому хотілося налагодити робочі взаємини так, як і мені. Ці взаємини було налагоджено, проте зрушень у ставленні до шахів в Україні після його візитів не сталося. Шахи перебувають на периферії уваги, в тому числі — з боку держави.

— У вашому житті шахи стали пріоритетом давно?

— Я не професійний гравець, радше — плохенький гравець-аматор. Грав з шести років, батько навчив. Навіть чемпіоном району був, коли навчався в шостому чи сьомому класі. Але відтоді в шахи грав рідко. Це не той вид спорту, що завжди був зі мною... Просто ситуація склалася так, що друзі запропонували мені знайти спонсорів для чемпіонатів України. Ми їх знайшли, провели чемпіонат... Відтак, оскільки Петров ішов у відставку, мені запропонували очолити шахову федерацію. Я вагався кілька місяців. Пішов у штаб-квартиру федерації, подивився на ті руїни. Мені просто стало жаль. Я зрозумів: щось треба робити. Тоді згодився. Не задля вигоди. Хоча нині хтось прораховує, для чого я це зробив. Зізнаюсь: якщо хтось захоче мене замінити, я тільки потисну руку цій людині.

— Але якщо ви включилися в глобальну боротьбу на міжнародному шаховому рівні, тож отак просто покинути своє захоплення не можете...

— Пропозиція від Карпова і Каспарова мені надійшла вже після того, як я став президентом української федерації. Вони запропонували ввійти в їхню команду. Я тоді ще не сильно тямив у міжнародних шахових інтригах, але мені було цікаво. Тим більше, що йшлося про співпрацю з такими видатними людьми. Розумієте, за місяць я вже розумів, що переможе той, хто переміг. Але я ніколи не кидаю справу на половині шляху, тож у цьому розвитку ми дійшли кінця. Це був урок на все життя, те, що запам’ятовується.

— Ви — людина не бідна і, якщо не помиляюся, любите футбол. Чому тоді зайнялися шахами, а не віддали данину моді та не взяли якийсь футбольний клуб?

— По-перше, футбол набагато дорожчий. По-друге, шахи — це тихий інтелектуальний розвиток. Футбол — яскравіший, більш екстраверсійний, видовищний. Напруження шахів — внутрішнє. Щоб оце напруження відчути, треба побувати на визначних міжнародних турнірах, поспостерігати за партіями при повній тиші в залі. Спершу в мене було страхітливе відчуття. Під час Олімпіади сидять сотні людей, котрі тихо переживають такі стреси, такі миттєвості в своєму житті, творчості, інтелектуальному розвитку, що це треба називати внутрішнім видовищем. Мені дуже до вподоби спостерігати емоції, що не виходять на поверхню, як ото у футболі, — вигуками, жестами, іншими речами. Як на мене, внутрішні емоції в кожної людини — щиріші...

Р.S. Ознайомивши шановних читачів з повним обсягом фактичного виступу президента ФШУ, сподіваємося, що обговорення висвітлених у ньому актуальних проблем дальшого розвитку шахів в Україні (особливо — пов’язаних з результатами в змаганнях як її провідних гросмейстерів, так і юних талантів) на сторінках нашої газети триватиме й надалі. А яких точок зору з цих питань дотримуються наші читачі? Чекаємо!