17 січня 2008 року пішов з життя одинадцятий чемпіон світу Роберт Фішер. За іронією долі він прожив лише 64 роки, саме стільки клітинок на чорно-білій дошці... В історії шахів не було і, напевно, ніколи вже і не буде людини дивнішої і загадковішої, ніж він. При його житті про нього складали легенди. Феномен Фішера в його геніальності. До нього непридатні наші звичайні мірки. Він жив у іншому вимірі. Характер Бобі, а саме так його називали і мотивація його вчинків — пекуча таємниця для психологів. Багато з них йдуть по простому шляху. Вони оголошують колишнього вундеркінда і генія божевільним, ставлять йому заочні діагнози (шизофренія, маніакально-депресивний психоз), забуваючи відомий вислів з «Гамлета», що «в його безумстві є своя система». Вважається, що стиль гри шахіста, як і «почерк» будь-якого творчого діяча — письменника, музиканта, конструктора, художника, — відображає його особовий профіль. У Бобі — все навпаки! Його партії виявляють зразок об'єктивного проникнення в позицію. Йому зовсім був не притаманний дух авантюризму, блефу, якими користуються багато інших видатних гравців. Стиль його гри був кришталево чистим – у кожній позиції він намагався знайти лише найсильніший хід. Кар'єра Фішера починалася чудово. Ще у дитячому віці він стає чемпіоном США і приїжджає до шахової столиці світу – Москви. Тут майбутній король у бліц-партіях перемагає всю королівську рать Країни Рад і вносить хаос у шаховому королівстві. На Лейпцігській шаховій Олімпіаді 1960 року юний сімнадцятирічний Бобі, наймолодший гросмейстер планети ворожить свою долю по руці легендарного Михайла Таля: «Наступним чемпіоном світу буде молодий американський шахіст». Фішер не був звичайним хлопцем. Він був природженим вундеркіндом і, як тільки познайомився з шахами, віддався їм цілком, покинувши навчання в школі. Це потім, радянська система назвала його недоучкою і тупоголовим, а цей «безграмотний» геній самотужки вивчив багато мов у тому числі російську, щоб читати радянські шахові журнали і газети. Його суперники – здебільшого академіки і професори при знайомстві з цим дивовижним юнаком проникалися до нього майже містичним трепетом. На початку 70-х років Фішер розгромив у матчах претендентів усіх своїх конкурентів - Марка Тайманова і Бента Ларсена, з фантастичним сухим рахунком - 6:0, а потім Тиграна Петросяна – 6,5:2,5. У 1972 році Фішер переміг у Рейк'явіку десятого чемпіона світу Бориса Спаського – 12,5:8,5 і зійшов на шаховий престол! Він це міг зробити, напевно і раніше, але лідируючи з величезним відривом у міжзональному турнірі, покинув змагання на знак протесту проти того, що організатори не виконали його прохання і не заборонили палити учасникам біля шахівниці. Це зараз, саме завдяки Фішеру таке стало давно нормою. Багато писали про меркантильність Бобі, про його жагу до грошей. Він виріс у країні де шахи не мали державної підтримки і досяг усього самотужки. Будучи професіоналом він жив, звісно від призових та гонорарів. Але попри це, Фішер відмовився за величезні гроші рекламувати цигарки і новий автомобіль, заявивши, що паління шкідливе для здоров’я, а та марка машини підходить хіба що божевільним та самогубцям. Інша схожа історія відбулася трохи пізніше. Коли знаменита компанія «Кока-кола» запропонувала йому дуже солідний контракт на рекламу свого напою, Бобі заявив, що ні за які гроші не стане рекламувати цю отруту...А його радянські суперники, які також були професіонали, але скривали це, робили все можливе по вказівці Кремля, щоб не допустити американця до трону. Хто не приймав подібних правил миттєво ставав невиїзним. Саме Фішер першим звинуватив наших шановних гросмейстерів у зговорі, коли вони навмисно програвали один одному. Саме після цього, замість турніру претендентів з’явились матчі.

Найпопулярніший міжнародний шаховий журнал «Chess Informant» визнав Фішера «шахістом XX століття». В опублікованому їм світовому рейтингу-опитуванні, в якому прийняли участь провідні фахівці і гросмейстери Фішер, випередив усіх – Каспарова, Алехина, Таля, Ласкера, Капабланку, Смислова, Карпова та інших суперзірок шахів. Більше трьох десятиліть поклонники Каїси ставили одне і те ж запитання: чому Фішер у розквіті сил добровільно покинув шахову сцену? Існують різні версії. Двадцять років Фішер не сідав за дошку, а в 1992-му в Югославії на острові Светі Стефан відбувся так званий матч-реванш Фішер – Спаський, який знову приніс доволі легкий успіх американцю. Після цього в США на Фішера було заведено кримінальну справу. Перший його злочин полягав у тому, що він грав, не дивлячись на санкції ООН, введені тоді проти Югославії. А другий – з трьох мільйонів доларів, які Бобі отримав за перемогу в цьому матчі, він не заплатив ні цента податків. Перед тим американський мінфін прислав йому заборону на проведення матчу у зв'язку з економічним ембарго проти Югославії. Але Фішер, відомий своїм нонконформізмом, плювати на це хотів – і дійсно у присутності журналістів порвав офіційний лист і попльовував на клаптики. Само по собі порушення ембарго, чревате 10 роками в'язниці, могло б зійти чемпіонові з рук, але плювки Вашингтон образили. Насправді Фішер уже десятиліттями кривдив Білий Дім – виступами проти війни у В'єтнамі та ідеями про те, що білим треба повернутися до Європи, чорним - до Африки, а Америку залишити індійцям. Особливо образливо було те, що це казав єдиний американський шаховий чемпіон, чия перемога над радянським чемпіоном Борисом Спаським стала гучним епізодом холодної війни, принісши йому небачену славу і зробивши символом американської інтелектуальної переваги. Останні роки свого життя Бобі жив у Ісландії, незважаючи на переслідування американських спецслужб. Держдепартамент США направив Ісландії вимогу видати Фішера, але ті її гордо відхилили. На острові з тріумфом зустріли чемпіона, який миттєво став у країні гейзерів найпопулярнішою людиною. Бобі також любив Ісландію, де став чемпіоном світу. Він не раз туди раніше їздив, там у нього були друзі. Взагалі, не дивлячись на свій характер, його дуже любили. Він все-таки переміг американських чекістів, які, очевидно, були ще більші психи, ніж він. Нашли з ким воювати... Людство віками не може вирішити, що ж таке шахи: спорт, мистецтво чи наука? А все дуже просто. Коли грав Таль – це мистецтво, коли комп’ютер – наука, а коли Фішер – спорт! Він добився найбільших вершин: жоден шахіст не мав таких досягнень, але так створена людина, що її мозок не може суперничати з комп’ютерами: груда металу з його гігабайтами та процесорами, аналізуючи мільярди варіантів на секунду прийшла у шахи... Фішер якось сказав: «Ось уже понад тридцять років старі, класичні шахи вмирають. Мало того що всі партії підготовлені заздалегідь, всі ходи давно завчені напам'ять, так майже всі матчі і турніри – договірні. Я думаю, скоро мої шахи стануть дуже популярними! Ця гра, в якій початкову розстановку всіх фігур методом випадкових чисел визначає комп'ютер. Вона вимагає високого інтелекту, а не грошей або зв'язків, як старі шахи, які знаходяться під контролем Міжнародної шахової федерації. Ці старі шахи, вся ця шахова політика мене абсолютно не цікавлять! Втім, у старих шахах у мене залишився єдиний – останній інтерес. Я збираюся довести, що матч Карпов - Каспаров у 1984–1985 роках був інсценований, підготовлений КПРС і КДБ. І я доведу це!» Несамовитий фанатик, полонений шахів... Фрідріх Ніцше сказав: "Коли ти заглядаєш у безодню, сама безодня заглядає в тебе". Спостереження великого філософа чудово підходить до одинадцятого чемпіона світу! Бобі ще в юному віці заглянув у безодню шахів, віддався повністю магічній грі, вклав у цю справу всю душу! І опинився навіки втрачений для решти всього світу. Його фізичне проживання у просторі та часі стало лише видимістю, оболонкою дійсного «Я», яке опинилося у владі шахових богів. Фішер жив лише шахами, цією дивовижною чорно-білою грою без компромісів, де немає місця лицемірству та брехні. Інший світ для нього не існував. Його ідеї були такими чистими! Він йшов тільки вперед, без будь-яких компромісів! Він був поглинений тільки грою! Такі, як Фішер, народжуються тільки раз. Він у шахах зробив набагато більше для всіх, ніж для себе. Для себе він не отримав нічого. З його смертю шахи втратили ауру Великого Гравця. Але його блискучі ідеї, його феноменальні партії залишаться назавжди. Кажуть, що нічого вічного не буває. Неправда. У шахах є вічний шах і буде вічна пам'ять шахового королівства про свого короля, найвидатнішого шахіста в багатовіковій історії цієї наймудрішої гри на планеті.