Її iм'я нерозривно пов'язане з <золотим вiком> львiвських шахiв, який принiс свiтову славу мiсту Лева. 25 березня видатний львiвський гросмейстер, чемпiонка СРСР, України, призерка Всесвiтньої шахової Олiмпiади, чемпiонка Європи, чемпiонка свiту серед сеньйориток, переможниця багатьох турнiрiв, одна з найсильнiших шахiсток минулого столiття Марта Лiтинська зустрiчає свою 55-ту весну.

<ЗI ШТЕЙНОМ ЧОРНИМИ ЗIГРАЛА ВНIЧИЮ>

- Панi Марто, ви почали займатися шахами вiдносно пiзно. Чим вас привабила шахова гра?

- У шахах мене приваблювала логiка. Менi цiкаво було спостерiгати, як батьки грали у шахи, i я попросила, щоб мене навчили правилам цiєї гри. А пiсля закiнчення 5-го класу, вiдпочиваючи в пiонерському таборi в Брюховичах, взяла участь у першостi табору. Грали однi хлопчики i я. Тодi я посiла останнє мiсце, але менi вручили грамоту за перше мiсце серед дiвчат. Це дало таку вiру у свої сили, що записалася до шахового гуртка у Палацi пiонерiв. Спочатку тренувалась пiд керiвництвом Анатолiя Колоскова, а пiзнiше у Палац пiонерiв прийшов Вiктор Карт, i з того часу я весь час займалась у нього.

Моїм кумиром був вiдомий львiвський гросмейстер Леонiд Штейн. Ще коли я займалась у Палацi пiонерiв, вiн часто давав сеанси одночасної гри. Пригадую в деталях, як зiграла внiчию з ним чорними. Партiї у нього були надзвичайно цiкавi, його жертви, комбiнацiйне мислення захоплювали.

Шахи навiть не заважали поєднувати навчання в унiверситетi на такому складному факультетi, як механiко-математичний. Вочевидь, це були близькi заняття - математика i шахи. I там, i тут присутнє логiчне мислення. Щоправда, на вiдмiну вiд математики шахи виховують i бiйцiвський характер.

<ДУМАЛА, ЩО ЦЕ ТИМЧАСОВО, А ЗАТРИМАЛАСЬ У ЗБIРНИХ АЖ ТРИ ДЕСЯТИЛIТТЯ>

- Коли ви зрозумiли, що шахи для вас - найголовнiше?

- Досить пiзно. Я непогано вчилася, пiсля чого працювала два роки iнженером-програмiстом, старшим iнженером, збиралася навiть кандидатську дисертацiю писати, i якраз у цей час (1972 рiк) стала чемпiонкою СРСР. Мене включили у збiрну Союзу, призначили стипендiю. Я думала, що це тимчасово, на кiлька рокiв, а вийшло, що затрималась у збiрних СРСР i України аж 28 рокiв - не знаю, чи ще хтось так довго виступав на такому рiвнi. А що шахи стануть моїм покликанням, зрозумiла у 1974 роцi, коли вже грала пiвфiнальний матч претенденток iз грузинкою Наною Александрiєю.

- Який командний i особистий турнiр найбiльше запам'ятався?

- Щодо командного, то це, мабуть, Спартакiада народiв СРСР 1979 року, коли Україна вперше стала переможцем. За команду грали також львiв'яни Михальчишин, Романишин, Бєлявський, Дорфман. Ця Спартакiада пам'ятна ще й тим, що пiсля неї шахiстам вiддали Палац шахiв. До того ми мали у своєму розпорядженнi лише двi кiмнати на площi Ринок. А найпам'ятнiший особистий турнiр - чемпiонат Союзу 1972 року в Тольяттi, де я перемогла. Пiсля включення до збiрної СРСР у мене рiзко змiнилося життя. Щоправда, на Всесвiтнiй шаховiй Олiмпiадi зiграла лише у Салонiках (1989 рiк). Тодi за два тури до кiнця турнiру наша Олена Ахмиловська раптово вирiшила вийти замiж за керiвника американської делегацiї Дональдсона i покинула Олiмпiаду. Нашу команду, яка лiдирувала, ця подiя вибила з колiї, i ми стали лише другими.

- А яке мiсце у вашiй колекцiї займає звання чемпiонки свiту 2002 року серед сеньйориток?

- Це означає, що тобi вже за 50... (Смiється). А взагалi, це звання для мене важливе - воно свiдчить, що голова ще працює, фiзичнi данi є, можна поборотися.

- Ви були близькi до завоювання шахової корони. Що вам усе ж таки завадило стати чемпiонкою свiту?

- Можливо, якась внутрiшня невпевненiсть у собi, вiдсутнiсть напористостi, нахабства не дозволили менi стати чемпiонкою.

- На думку гросмейстера Адрiана Михальчишина, свого часу вас викинули зi збiрної України, хоча ви за рiвнем гри i досвiду не були б зайвими у нацiональнiй командi...

- Зрозумiла це в 2001 роцi, коли менi зняли стипендiю, причому нiчого не сказавши. Думаю, мiг би хтось iз шахової федерацiї зателефонувати - хоча б подякувати.

- Чи хотiлось би щось змiнити у своєму минулому?

- Мабуть, менi треба було зважитись на те, що саме шахи будуть основою мого життя, i бiльш цiлеспрямовано йти до шахової корони. До мене багато звертаються з питанням щодо написання книги. Не впевнена, що ця книжка буде цiкавою ще комусь, окрiм мене. Писати про шахи - це писати також i про якiсь залаштунковi справи. Не завжди це хочеться робити. Або я ще не дозрiла до написання книжки.

- Панi Марто, якi, на вашу думку, перспективи львiвських шахiв?

- Добрi, незважаючи на всi негаразди. У Львовi, як i в Українi, дуже багато юних талантiв: Волокитiн, Фiрман, сестри Музичук, Григоренко... Видно, традицiя, яка пiшла ще вiд Штейна, передається, незважаючи нi на що. Та й Василь Iванчук, впевнена, ще скаже своє слово у шахах. На мою думку, Василь надзвичайно талановитий шахiст. Вiн талановитiший за Каспарова, не побоюсь цього сказати, а з Пономарьовим я й не рiвняю. Просто йому на якомусь етапi, як i менi, бракувало характеру. Коли вiн програв матч Пономарьову, у нього не було такої команди, як у краматорця, якому в Москвi допомагали близько 20 осiб. А Василь поїхав тiльки з гросмейстером Орестом Грицаком. Вiн пiдiйшов до пiдготовки суто iз шахового боку, недооцiнивши допомiжнi фактори.

- Як склалося ваше сiмейне життя?

- Мiй чоловiк працює на кафедрi геодезiї в НУ <Львiвська полiтехнiка>. У нас двоє дорослих дiтей i вже маємо внучку. Син закiнчив унiверситет за спецiальнiстю програмiст. Вiн працює асистентом i, можливо, захистить <мою> дисертацiю (Смiється). Донька закiнчила факультет мiжнародних вiдносин i тепер разом iз чоловiком та дитиною живе в Лондонi. Торiк я майже пiвроку гостювала у них, спiлкувалась iз внучкою. Наразi її шаховi здiбностi важко оцiнити - вона поки що фiгури розкидає в рiзнi боки. Я її навчу грати в шахи, але не радитиму повнiстю присвячувати життя шахам. В останнi два роки - перiод, коли я вiдiйшла вiд активних шахiв, вирiшила бiльше уваги придiлити сiм'ї. У селi маю хату з городом i багато квiтiв.