Наші вітання лідерові українських шахістів!

Мета — Кубок світу!

Наприкінці цього тижня в російському Ханти-Мансійську 128 гравців розпочнуть змагання на Кубок світу — один з етапів боротьби за шахову корону-2014.

Олімпійська система

Серед учасників — 8 українських гросмейстерів. Це 28-річний киянин Руслан Пономарьов — срібний призер Кубка світу-2009, 42-річний львів’янин Василь Іванчук і 28-річний харків’янин Павло Ельянов — володарі високих середніх рейтингів у «Топ-100» ФІДЕ 2010-2011 років, а також 26-річний закарпатець Захар Єфименко, 31-річний харків’янин Олександр Моїсеєнко та його 26-річний земляк Антон Коробов, 27-річний одесит Юрій Дроздовський і 18-річний львів’янин Ярослав Жеребух, котрі здобули путівки на цей КС, пробившись на ліцензійні місця в чемпіонатах Європи минулого та цього років.

Турнір проходитиме за «олімпійською» нокаут-системою. У першому раунді відбудуться 64 матчі, в кожному з яких можуть стати вирішальними вже дві чільні партії з «класичним» регламентом. У разі 1:1 — додаткові міні-матчі зі скороченим часом на обмірковування ходів, за потреби — аж до «бліцу». Лише у фінальному матчі буде основних партій — не дві, а чотири. Так розігрува-лися й три попередніх КС-2005, 2007 та 2009 років.

Далі варто розповісти нашим читачам про деякі цікаві подробиці попередніх розіграшів Кубка світу, які беруть свій початок з 1988 року.

Крок ФІДЕ

Є давня традиція в спорті: проводити паралельні змагання не лише за звання чемпіона, а також і такі (за іншою системою), метою яких є Кубок. Керівники «гри мудрих» у цьому питанні дуже довго не радували ентузіастів практичною мудрістю.

Минуло аж понад століття, поки вони додумалися проводити в шаховому королівстві не лише чемпіонати світу. Перший з них, як відомо, офіційно відбувся 1886 року, коли матч за корону Вільгельм Стейніц виграв у Йоганна Цукерторта. Що ж, якраз 1985 року її у дванадцятого володаря Анатолія Карпова відвоював переможець матч-турніру восьми претендентів Гаррі Каспаров — і лише відтак виник новий шаховий проект під назвою «Кубок світу».

Тоді для Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ) такий проект ще був геть чужий. У неї вистачало головного болю з наступними змаганнями за світову корону (нагадаємо: атаки Карпова на трон Каспарова відбувалися ще 1986, 1987 і 1990-го років, але безуспішно...). Ініціатором змагань за Кубок світу тоді виступила ГМА — так звана Гросмейстерська міжнародна асоціація (тодішній структурний підрозділ ФІДЕ), яка знайшла для них спонсора.

Паралельно з короною!

У чому була конкретна мета цього нового турніру світового масштабу? Річ у тім, що чемпіонати світу, які після «стихійних» матчів упродовж 1886—1937 років і смерті 1946-го чинного тоді володаря корони Олександра Альохіна, від 1948-го взяла під свою егіду ФІДЕ, відтак організовуючи їх системно з невблаганним інтервалом у три роки. Також усі матчі між Каспаровим і Карповим щороку по 1987-й викликали шалений інтерес у всьому світі, а наступний матч за корону планувався лише на 1990 рік, і така дистанція між двома змаганнями найвищого світового рангу надто вже тоді здавалася довгою. Тож у цей період ФІДЕ вирішила проводити ще одне.

Отож у період 1988—1989 років було проведено перший розіграш Кубка світу — нової нагороди, паралельної з короною.

Дебют «Гран-прі»

Коли читачі (особливо ті молоді, котрі наразі про цей перший Кубок світу ще не знають) дізнаються нині, за якою ж системою визначався володар цього нового в історії шахів призу, то можуть, мабуть, здивуватися… В чому ж річ?

А в тому, що ніякого фінального (захоплюючого!) матчу за Кубок проведено не було! Боротьба за нього велася в шести турнірах, які проходили один за одним у різних містах. Заздалегідь було визначено 25 учасників — найсильніших тоді шахістів світу з 12 країн (за рейтингом). Кожен з них мусив виступити лише в чотирьох з шести турнірів, а до підсумкового заліку йому зараховували… три найкращі результати!

«Що він таке верзе?» — таке запитання щодо автора цих рядків може спалахнути в голові молодого читача, котрий добре знайомий переважно зі свіжими форматами всесвітніх змагань. — Не інакше, як він сплутав отой Кубок світу з нинішніми серіями «Гран-прі», в яких саме й проводяться шість турнірів, учасники грають лише в чотирьох, а підсумовують свій доробок лише в трьох з них»…

Насправді ж — так і сталося. Можна й додати, що нагорода тому, хто завоював тоді Кубок світу, була 100 тисяч доларів і мала окрему назву. Яку? Тримайтесь: «Гран-прі» (тобто — «Великий приз»).

Тож ось звідки беруть свій початок не лише сучасний Кубок світу, а й нинішні серії «Гран-прі»!

Але є різниця: тоді Кубок світу і «Гран-прі» виборювалися в одному й тому ж розіграші. Тепер уже це різні змагання: Кубок світу — окремо, «Гран-прі» — окремо. Спільне між ними лише те, що вони обидва є етапами змагань претендентів на участь у матчі за шахову корону з її чинним господарем.

Перший володар — Каспаров

Та повернімося до першого Кубка світу. Коли й де проводилися його турніри?

1988: Брюссель (Бельгія), Бельфор (Франція), Рейк’явік (Ісландія).

1989: Барселона (Іспанія), Роттердам (Нідерланди), Шеллефтео (Швеція).

Стартовий турнір у Бельгії виграв Карпов, який заявив, зокрема: «самі собою умови «Гран-прі» спонукають усіх без винятку учасників грати з повною віддачею з першого до останнього туру».

Каспаров узяв старт у Кубку з другого етапу, що проходив у Франції, здобувши перший приз і там, і в наступному турнірі в Ісландії. А в Іспанії він розділив 1—2 призи з тодішнім югославом Любомиром Любоєвичем. У Голландії, де Каспаров не грав, переміг «господар поля» Ян Тімман, а в Швеції перший і другий призи розділили Каспаров і Карпов.

Система заліку підсумкових балів була така: за перше місце — 17, за подальші — мінус один за кожне нижче місце, плюс — сума очок у цьому турнірі.

Отже, в результаті Кубок і «Гран-прі» отримав Каспаров — 83 пункти. Далі: Карпов — 81, Салов — 68,5, Ельвест — 68 (обидва — СРСР), Любоєвич (Югославія) — 66,5, Нанн (Англія) — 65,5, Белявський (СРСР) і Шорт (Англія) — по 63,5, Тімман (Голландія) і Хюбнер (ФРН) — по 57,5, Соколов (СРСР) — 57, Портіш (Угорщина) — 56, Таль (СРСР) — 55,5, Сакс (Угорщина), Андерссон (Швеція) і Сейраван (США) — по 53,5, Ріблі (Угорщина) — 52, Спілмен (Англія) — 51, Ваганян — 49,5, Юсупов — 47,5, Спасський — 45,5 (усі троє — СРСР), Ніколич (Югославія) — 43,5, Корчной (Швейцарія) – 43, Х’яртарсон (Ісландія) — 40 і Ногейрас (Куба) — 37 пунктів.

Відзначився наш Іванчук…

Другий Кубок світу було заплановано на 1991-1992 роки (в проміж-ку між матчами за корону 1990 — 1993 рр.), але відбувся лише перший з шести турнірів — у Рейк’явіку (Ісландія). Його тоді блискуче виграв українець Василь Іванчук! Але надалі розіграш Кубка закінчився: спонсор збанкрутів…

Далі буде

Юхим ЛАЗАРЄВ, майстер спорту