Слідами тріумфу

Читаючи попередній огляд цієї ювілейної події, деякі молоді читачі могли порівняти деякі деталі КЧС десятирічної давнини та цьогорічний, що проходив у другій половині липня в Китаї. Тоді підсумок кожного матчу визначався сумою особистих результатів. А тепер — командним результатом: виграш матчу — 2:0, нічия — 1:1. Цікаво, що вже десять років тому неофіційно підрахували й такий командний залік. І що ж? Вийшло: Україна тоді набрала у восьми зіграних матчах 14 таких очок з 16 можливих. Конкретніше: шість матчів виграла, два звела внічию, жодного не програла. Росія ж два матчі програла і один звела внічию. Такий підсумок був і у збірної Вірменії. Це був ще один аргумент на користь закономірності та переконливості українського тріумфу.

Так само — і особисті результати. У 32 зіграних партіях українці здобули 12 перемог, 19 партій звели внічию, а програли лише одну! Отже, вони грали під гаслом: передусім — надійність.

Технічні підсумки чемпіонату були такі: Україна — 21,5 очка, Росія — 21, Вірменія — 20, Німеччина — 18,5, Угорщина — 16,5, Узбе-кистан — 15,5, Куба — 14,5, Македонія — 9,5, Іран — 7 очок.

Як бачимо, в КЧС були представлені Європа, Азія, Америка. Отри-мала запрошення на участь ще команда Африки і дала згоду, проте майже перед стартом «взяла хід назад». Тому й команд-учасниць було не 10, як належало, а 9.

На жаль, у наступних КЧС збірна України не досягала золотих висот. Натомість її прославили перемоги на Всесвітніх шахових олімпіадах — чоловічих (2004 та 2010 рр.) і жіночої (2006 р.). Віримо: нові тріумфи — ще попереду!

Віктор Капустін: «В Україні шахи перебувають на периферії уваги»

Таку заяву в ексклюзивному інтерв’ю для сайту «Спортобоз» з журналістом Іваном Вербицьким зробив президент Федерації шахів України Віктор Капустін. Подаємо переклад цієї розмови, темою якої був, зокрема, Круглий стіл за участі народних депутатів усіх фракцій, присвячений проблемам шахів у нашій державі.

— Як на мене, цей Круглий стіл і засідання комітету Верховної Ради з питань сім’ї, молоді, спорту та туризму були знакові, — розпочав розмову Віктор Володимирович. — Прийшло багато народних депутатів, справді зацікавлених у тому, щоб конструктивно розглянути це питання. Ті, хто не зміг прийти цього разу, висловили підтримку рішенням, які було запропоновано. Головне питання — покращення матеріального та технічного забезпечення шахів — знайшло своє відображення в рекомендаціях, які ухвалив Комітет, і це мусить слугувати серйозним поштовхом розвитку шахів в Україні. Думаю, що ці рекомендації буде спрямовано в Кабінет міністрів, в обладміністрації та облради, аби було розроблено дії для розвитку шахів.

— Але до вас федерацією керував також народний депутат Віктор Петров. Він також лобіював ці питання та жодних успіхів досягти не вдалося. Не боїтеся, що всі ці проекти залишаться на рівні розмов?

— Сподіваюся, що ні, хоча побоювання такі є. Наступним кроком буде розробка законопроекту, в якому ми хочемо чіткіше прописати місце і роль шахів у нашому спортивному світі. Якщо це станеться, ми перейдемо на якісно новий рівень розуміння і місця шахів у нашій країні. Це перший етап. Федерація не зупиниться на цьому. Ми проходитимемо інші етапи, робитимемо інші кроки для контролю розвитку ситуації. Сподіваюся, ці починання не вдасться «забазікати». За нас говорять високі досягнення відомих у всьому світі українських шахістів. Вірю, що вони стимулюватимуть і депутатів, і тих посадовців, од яких залежатиме ухвалення рішень.

— Ви намагалися впровадити в навчальну програму загальноосвітніх шкіл урок шахів. Але, ясна річ, розуміння з боку людей, від яких залежить вирішення цього питання, не відчули…

— Так, На жаль, усі наші звернення, листи в Міністерство освіти, науки, молоді, спорту та туризму не дали результатів. Якщо позиція Міністерства не зміниться, ми співпрацюватимемо з Київською міською адміністрацією, з обласними адміністраціями, щоб принаймні впроваджувати свій проект на місцевих рівнях. Але я сподіваюся, що після Круглого столу, його рекомендацій, Міністерство прислухається до наших порад.

— Давно на часі, адже за колишніми українцями — Белявським, Карякіним, Анною Музичук слідуватимуть інші…

— Ми втрачаємо, але залишаємося в лідерах. Усе завдяки тому, що в нас хороші шахісти. Василь Іванчук — світова шахова легенда. Руслан Пономарьов — 16-й чемпіон світу. Нині до них підтягується нова плеяда — Захар Єфименко, Олександр Моїсеєнко, Павло Ельянов… У нас — дуже сильна збірна. За місяць стартує чемпіонат Європи, і туди ми їдемо з однією метою — перемогти.

Виступати за команду погодилися всі найсильніші. А вже до 2010-го в складі збірної кілька років не грав Пономарьов. Нині він висту-пає в усіх змаганнях, хіба що на чемпіонат світу не їздив. Але це питання ми з Русланом погодили ще торік у жовтні, після Олімпіади, оскільки він мав стартувати в серйозному турнірі у Дортмунді, в якому переміг рік тому. Спричиняє побоювання, що відстають дитячо-юнацькі шахи. Виникла не те щоби прірва, а деякий проміжок між шахістами найвищих досягнень і дитячо-юнацькими шахами. Так, у нас є талановиті діти — Ілля Нижник, Олександр Бортник… Вони та інша юнь можуть претендувати на найвищі титули в світі, але їм потрібні невеликі матеріальні ресурси, постійний тренер. Думаю, федерація могла б взяти ці витрати на себе або знайти спонсорів. Але потрібні стипендії, адже діти їздять на змагання за рахунок батьків. Кудись за океан вирушати за свій кошт, погодьтеся, тяжко. Через це доводиться пропускати деякі турніри.

Також фахівці мені кажуть, що ці хлопчики й дівчатка роблять помилки лише тому, що в них не було системної підготовки. Їм потрібен постійний тренер. У сьогоднішньому складі збірна може виступати на вищому рівні ще три-чотири роки. Але нам треба дивитися в майбутнє. Тому всі наші старання спрямовуватимемо на те, щоб з’явилася масова підготовка. Деякі згадують про популярний за радянських часів турнір «Біла тура». Було б непогано відновити ці змагання. Але їх треба фінансувати. Якщо в бюджеті України знайдуться кошти, ми проведемо цей турнір. В організаційному плані проблем у нас немає…

Юхим ЛАЗАРЄВ, майстер спорту