Таке запитання спричиняють обставини боротьби за шахову корону... Умови — лотерейні!
Отже, 42-річний Ананд відстояв титул чемпіона світу в матчі з 43-річним Гельфандом. 12 основних партій за класичним регламентом часу (6:6) та чотири додаткові з швидких шахів (2,5:1,5). В Індії — національне свято, в Ізраїлі — не дуже... Це ясно. Інше пи-тання — наскільки закономірно нині отримав корону її багаторічний володар? Тут точки зору експертів — різні.
Аргументи за — очевидні: хто нагорі — той і найсильніший.
Аргументів проти — вистачає. Головний: чемпіону пощастило, що суперник у нього був далеко не з найуспішніших гросмейстерів світу. Порівняти хоча б їхні позиції в «Топ-100» ФІДЕ: рейтинг Ананда (2791) — четвертий, Гельфанда (2727) — аж двадцятий. Та й за віком претендент — ветеран. Не те, що хоча б, скажімо, Карлсен, Аронян і Крамник — у них і рейтинги вищі, ніж в Ананда, та ще вони в розквіті років і талантів.
А чому ж Ананду довелося грати не з кимось із найуспішніших? (Тут йому справді пощастило!).
Бо умови турніру восьми претендентів на участь у матчі за корону дехто з учасників порівнював з лотерейними. Нокаут-матчі в ј та Ѕ фіналу — по чотири партії (лише в фіналі — шість) з класичним контролем, у разі нічиєї — матчі зі швидких шахів («рапіду») та блискавичних («бліцу»). Між етапами — лише по два дні перепочинку...
Рейтинг-лідер світу Магнус Карлсен був настільки обурений цими жорсткими умовами турніру, що відмовився брати в ньому участь (хіба тут Ананду не пощастило?). А в самому змаганні іменитіші учасники тільки те й робили, що поступалися менш успішним! Отже, результати справді дуже були схожі з лотерейними. А Гельфанд все ж був, мабуть, найкраще підготовлений, тож і випередив усіх.
Цикл — ганебний?
Варто звернути увагу на досить гострі висловлювання 13-го чемпіона світу Гаррі Каспарова.
Ще рік тому, приміром, він після закінчення в Казані цього «турніру восьми» претендентів на участь у матчі з Анандом, коли виступав у програмі «Час гостей» на радіо «Свобода», де розмова йшла на політичні теми, отримав запитання й про шахові справи. А відповідаючи, не стримався: «Цілком ганебний був цикл претендентів у Казані! ФІДЕ показала повну неспроможність організувати все це. Мало того, що то були короткі матчі, вони ще ознаменувалися скандалом у матчі Крамник — Раджабов, коли в бліц-партії вирішальної миті зламався годинник. А крім того — результативність: із 30 партій, зіграних у турнірі з класичних шахів, результативних — лише три!»
До слова, чи мимоволі не виникає відтак у вас, шановний читачу, порівняння турніру в з цьогорічним двобоєм Ананд — Гельфанд у Москві, в якому з 12 «класичних» партій результативних — лише дві?!
А в тому виступі Каспарова пролунали й інші критичні докори щодо стану справ у шаховому господарстві — на адресу президента ФІДЕ, з таким висновком: «діяльність Ілюмжинова — шахового Остапа Бендера, але з набагато похмурішою репутацією, — на часі припиняти».
Не раз висловлювалися думки, що коли б у ј та Ѕ фіналу в «основний час» гралися не 4, а хоча б 6 партій, а в фіналі — 8, то такої ганьби в Казані не сталося б...
А в матчі Ананд — Гельфанд також були свої проблеми. Про них варто розповісти, починаючи зі спогадів.
Геть привілей!
Коли 1946 року пішов із життя четвертий чемпіон світу Олександр Альохін, повну владу в організації змагань за корону захопила ФІДЕ, розпочавши їх 1948-го проведенням п’ятиколового матч-турніру найуспішніших гросмейстерів (переміг Михайло Ботвинник). А 1950-го вперше проведено відбірковий турнір претендентів на корону, його виграв Давид Бронштейн (родом з Києва). Його матч з Ботвинником закінчився внічию — 12:12, і чемпіон зберіг свою корону: таке було традиційне правило з самого початку ПРОВЕДЕННЯ ЧС.
Ця традиція зберігалася ледь не до кінця минулого століття. А з початку нинішнього все стало йти інакше.
Матчі за «абсолютну» корону, починаючи з «об’єднувального» (2006 року), проводилися лише з 12 партій. До того ж, у разі підсумку 6:6 було скасовано «привілей» чемпіона — залишати йому корону. Натомість запровадили тут, як і в матч-турнірах за нокаут-системою, тай-брейки (додаткові міні-матчі за різко скороченим регламентом — «рапід», «бліц», «Армагеддон»).
Це спричинило різку критику з боку низки шахових авторитетів (зокрема, екс-чемпіонів світу, рейтинг-лідерів тощо). Уже перший матч за такою системою (2006 р., Еліста), в якому Крамник переміг Топалова після 6:6 у додатковому матчі зі швидких шахів (нічия, виграш, нічия і виграш).
Обуренню вже тоді не було меж: мовляв, 12 партій — надто мало: навіть одна поразка в них може стати вирішальною, а тай-брейки взагалі — лотерея. Мовляв, один помилковий хід може вирішити долю матчу, тож домінує не клас гри, а майже сліпий випадок.
Та після того, як у двоколовому ЧС-2007 короною заволодів Ананд, його матч-реванші з екс-чемпіонами світу Крамником (2008 р.) та Топаловим (2010 р.) проходили за тим же принципом — «геть привілей!». Щоправда, до тай-брейків там не доходило: все вирішував «основний час».
А в ЧС-2012 дійшло!
Ціна однієї помилки
Оцінюючи підсумок першої половини матчу — шість нічиїх, експерти звертали увагу на те, що суперники в них діяли нерідко надто обережно: побоюючись поразок, уникали якогось ризику. Відзначали: 12 партій у матчі буде справді надто мало, бо ціна однієї-однісінької критичної помилки дуже зростала.
Та все ж у сьомій партії — перший удар!
Його завдав чемпіонові, граючи білими, претендент. Ананд після партії сказав, що настільки невдало розіграв дебют, що вже не міг знайти рятівний план оборони.
А у восьмій партії внаслідок гостро розіграної дебютної стадії після 14-го ходу білих виникла ситуація, де чорним слід було відступити конем, який перебував під нападом. Але тоді в білих була б позиційна перевага.
Тому Гельфанд ризикнув — вирішив завдати контрудару, створивши небезпеку білій турі. Та виявилося, що він розрахував не всі головні варіанти дальшої гри.
Один з них він прогледів — це був 17-й хід білих, після якого чорний ферзь опинився в безвихідній пастці, відтак і змушений був негайно загинути. Тож одразу Гельфанд і склав зброю.
Розглянемо текст цієї партії — тоді все стане ясно без слів.
Ананд — Гельфанд
8 партія
Староіндійський захист
1.d4 Kf6 2.c4 g6 3.f3 c5 4.d5 d6 5.e4 Cg7 6.Ke2 0-0 7.Kec3 Kh5 8.Cg5 Cf6 9.C:f6 ef 10.Фd2 f5 11.ef C:f5 12.g4 Te8+ 13.Kpd1 C:b1 14.T:b1 Фf6 15.gh Ф:f3+ 16.Kpc2 Ф:h1 17.Фf2. 1:0.
По-спортивному — справедливо
Наступні чотири партії проходили вже в хвилюючій напруженій боротьбі. На думку Володимира Крамника, Гельфанд діяв цілеспрямованіше, але Ананд, хоча «втратив удар», але захист у нього, як і досі, був на високому рівні. Тож у підсумку — бойові нічиї, рахунок — 6:6.
Відтак перший додатковий міні-матч — чотири партії з швидких шахів.
Гельфанд кілька років тому заявив відверто, що краще за нього в «рапід» і «бліц» грає тільки Ананд. І тут так і сталося. Чемпіон виграв другу партію, решта три — нічиї. І корона залишилася в нього.
Якщо по-спортивному, то все — справедливо. Найважливіше — результат. Хіба не так?
Надія наша — Іванчук!
А що ж далі в боротьбі за світову корону?
13-31 березня 2013 року в Лондоні має проходити турнір восьми претендентів на участь у наступному матчі з чемпіоном світу Анандом. Одним з його учасників буде віце-чемпіон світу Ге-льфанд. Решта семеро, як уже не раз повідомляла «МУ», це: рейтинг-лідери списку «Топ-100» ФІДЕ Карлсен, Аронян і Крамник; пе-реможець серії «Гран-прі» Раджабов; а також переможці Кубка світу Свідлер, Грищук і наш Іванчук, на якого — всі надії України! Успіхів вам, Василю!
...А щодо запитання в заголовку цього огляду — судіть самі, ша-новні читачі!
Юхим ЛАЗАРЄВ, майстер спорту